Пам’ятатимемо завжди… 

Сайт Еверідей підготував добірку фотографій із зони відчуження.

У 110 кілометрах від Києва і в 16 від кордону з Білоруссю стоїть місто-привид, покинута Прип'ять. У ній сотні будівель і жодної живої душі. А в середині 1980-х тут проживало близько 50 тисяч людей.

27 квітня 1986 року багато з них почули повідомлення: "Увага, увага! Шановні товариші! Міська рада народних депутатів повідомляє, що у зв'язку з аварією на Чорнобильській атомній електростанції в місті Прип'яті складається несприятлива радіаційна обстановка … З метою забезпечення повної безпеки людей, і в першу чергу дітей, виникає необхідність провести тимчасову евакуацію жителів міста". І евакуація була проведена. Тільки не на кілька днів, а назавжди. З документами і найнеобхіднішими речами люди закривали вікна, покидали свої квартири, сідали в автобуси і, «дотримуючись спокою», як того просила влада, їхали за межі міста.

Через добу після вибуху на Чорнобильській атомній електростанції перспективне місто енергетиків стало перетворюватися в населений пункт без майбутнього в зоні відчуження. Спочатку сюди прийшла радіація, потім мародери. Сьогодні в Прип'яті немає нічого цінного. Крім спогадів.

Вікна без шибок, будинки без дверей, басейн без води, готель без постояльців, магазин без покупців. У місті така тиша, що від неї дзвенить у вухах.

У центрі – готель «Полісся». Саме з його даху в перші дні після аварії управляли вертольотами, які намагалися загасити палаючий реактор. Нині вхід в готель вже погано проглядається з-за кущів і дерев, які виросли фактично з-під асфальту. Вікна давно розбиті, а на поверхах гуляє вітер.

За готелем – парк атракціонів. На його колесі огляду, правда, не встиг покататися жоден місцевий житель – відкриття було заплановано на 1 травня 1986 года …

Гойдалки заіржавіли і скріплять. Сідати на них не можна: парк – одне з найбільш забруднених місць у місті.

У навколишніх будинках теж уже давно ніхто не бував. Та й в них заходити не бажаноя. За 30 років перекриття вони руйнуються й іноді обвалюються.

Чорнобильську атомну станцію було видно з багатьох вікон в цьому місті.

Коли стався вибух, вночі 26 квітня, люди почули грім, а після побачили рожево-синє світіння над реактором. Тоді вони ще не знали, що вибух на станції прирівняють до 75 Хиросим і Нагасакі.

Сьогодні поруч з ним будується конфайнмент – арочну сталеву споруду, яку незабаром накриє четвертий енергоблок. Планується, що її перемістять на зруйнований реактор у кінці 2016 року. Пізніше всередині почнуться роботи з розбирання відпрацьованого свій термін об'єкта «Укриття» і уламків блоку. Вони повинні завершитися восени 2017 року.

«Деякий персонал тут працює тільки по кілька годин, – каже фахівець з координації будівництва конфайнмента Петро Британ. – Все залежить від умов, де вони знаходяться». У кожного – дозиметр. Після критичних 1500 мікрорентген на годину (це в 125 разів більше, ніж в Києві) робота припиняється.

«Арка захистить від радіаційної пилу, яка може піднятися в результаті якихось обвалень існуючого об'єкта укриттів», – запевняє Британ і каже, що термін експлуатації арки – сто років.

Ще один об'єкт, що будується в Чорнобильській зоні – сухе сховище для відпрацьованого ядерного палива. Його планують зберігати тут також найближчі сто років.

«Ми не знаємо, як будуть розвиватися технології, як йтимуть справи з енергоресурсами. Сьогодні переробка цього палива економічно не вигідна. Але через сто років ситуація може змінитися», – говорить заступник начальника проекту СВЯП-2 Володимир Дуда. Він показує десятиметрові осередки, в яких буде закрито паливо виключно з Чорнобильською АЕС.

А в 16 кілометрах будується ще один об'єкт, який може прийняти відпрацьоване паливо і з інших АЕС України. До слова, зараз його відвозять до Росії, за що Україна платить чималі гроші.

Земля в Прип'яті, як і в деяких інших куточках 30-кілометрової зони, заражена всерйоз і надовго. Навіть незважаючи на те, що за 30 років з дня аварії на електростанції рівень радіації впав в десять тисяч разів, жити в зоні відчуження людина поки не зможе. «Ще 24 тисячі років приблизно 40% території зони залишатимуться небезпечними», – каже голова Державного агентства з управління зоною відчуження Віталій Петрук.