Собака-прикордонниця з Сум розміновувала поля на Луганщині

Коли перший раз зустрічаєшся з собакою, виникає певне напруження, бо не знаєш, як вона відреагує на твою персону. Але з прикордонною вівчаркою Ідою контакт налагоджується з перших же секунд. Причому з радісного виляння хвостом і собачої посмішки. Виявилося це тому, що Іда – мінно-розшукова собака, а значить у неї нульова агресія, щоб вона могла працювати з будь-яким інструктором і в будь-яких умовах.


Її господар – Андрій Кудінов – випускник Сумського військового інституту ракетних військ і артилерії імені Богдана Хмельницького при Сумському державному університеті. Десять років він прослужив у Збройних силах України, а потім вирішив змінити професію і пішов на службу до Роменського Міжрегіонального центру швидкого реагування МНС, де пройшов навчання в кінологічному центрі. У 2014 році офіцера запасу призвали по мобілізації до Держприкордонслужби України – Сумського прикордонного загону.

Оскільки у Андрія була вівчарка, якій на момент призову господаря виповнився рік, він забрав її з собою. Тим паче, що вона навчена для пошуку вибухових речовин на місцевості. А навчання не можна переривати ні на день. Із Сум Андрій з Ідою на сім місяців вирушили в Луганську область.

– У АТО ми були з травня по грудень минулого року, – розповідає майор. Я розумів, що для Іди там буде гарна школа, а від неї – велика допомога місцевому населенню і бійцям, оскільки собаки цього виду служби використовуються для пошуку і виявлення вибухових речовин, а також вибухових пристроїв. Іншими словами – собака-детектор. Так і виявилося. У зоні проведення АТО нині багато неврахованої вибухівки, відсутні карти мінних полів. Недарма є негласне визначення, що рік війни дорівнює десяти рокам розмінування. Фермери, боячись підірватися на мінах, нічого не сіють, зазнають збитків. До нашого прибуття там підірвалися два трактори. Коли місцеві жителі дізналися, що Іда мінно-розшукова собака, стали до нас звертатися за допомогою. Ми переглянули три поля загальною площею понад 200 га, на двох з них знайшли вибухонебезпечні предмети.

Офіцер розповідає, що для мінно-розшукової служби відбираються собаки зі спокійним характером. При навчанні використовуються імітаційні засоби вибухових пристроїв, а також спорядження-намордники, довгі повідки, спецодяг. Правила підготовки, відпочинку та догляду за собакою ретельно дотримуються. Вихованцеві належиьт певний раціон харчування, щомісяця проводиться спеціальний медичний огляд. А ще дуже важливо встановити контакт з собакою. Вона тонко відчуває настрій, завжди відповідає вірністю і відданістю. Тому що кожна собака – особистість.

– Я працюю з Ідою з двомісячного віку, – каже Андрій Кудінов. – Спочатку були загальні курси дресирування, а згодом розпочав навчання на вибухові речовини. Зі щенячого віку вона грається з певним предметом, який стає для неї рідніше всіх рідних. Потім починається серйозний процес навчання на основі мотивації – цього ж рідного предмета. Далі я нарощував роботу собаки з замінниками вибухових речовин. Вихованця постійно потрібно зацікавлювати. Наприклад, на заняттях з дресирування доводиться щоразу придумувати щось нове, щоб робота собаці не набридла. Але тут потрібно і враховувати особливості характеру. Адже вона як людина, зі своєю харизмою, характером.

На запитання, що відчуває собака, коли йде «на справу», Андрій каже, що в розумінні людей вибухонебезпечні предмети це небезпека, а для собаки – гра, своєрідний інстинкт здобичі. Вона шукає вибухівку тільки за запахом, рухається зигзагоподібно. Коли знаходить міну, лягає за півметра він неї. Собаці заборонено гавкати, дряпатися, активно смикатися, крутитися.

– Нюх чотириногих бійців в 200 разів перевищує наш, людський, – продовжує офіцер. – Вибухонебезпечні предмети, наприклад, тварина знаходить за цілим комплексом запахів: вибухової речовини, корпусу, людини, яка її встановлювала, свіжовикопаної землі. Кожен вид вибухівки пахне по-своєму. Тому я намагаюся привчати Іду до багатьох запахів. А ще собака, навчена на мінно-розшукову діяльність, ніколи не буде шукати наркотики, людей. Тоді вона заплутається, і не знатиме, що їй шукати. Тому у неї строго спрямоване навчання.

Всі команди Іда виконує німецькою мовою. Це, як виявилося, міжнародна мова кінології. Російську чи українську вона теж розуміє, але це для спілкування на побутовому рівні, а якщо надійшла команда німецькою – має бути беззаперечна покора.

Основну частину роботи Андрій проводить з собакою на відкритому повітрі. А живе Іда в квартирі. Там у неї своя кімната, а ось в інші апартаменти без дозволу – зась! Господар вівчарки каже, що, незважаючи на титулованих батьків (тато австрієць, мама-киянка – рятувальники людей під завалами, мають сертифікат ІRO) вона балувана, як і всі собаки.

– Я дозволяю їй розвиватися, – говорить майор, – балуватися, тому що вона не може постійно бути в напрузі. Найголовніше – контакт з собакою. Є така формула: Н = П1 + П2. За цією формулою будується школа кінології, де Н – негатив, тобто будь-яка команда. Повірте, собаки не люблять їх виконувати. П1 – позитив емоційної похвали. П2 – мотиваційний позитив, тобто м'яч, годування. Ну, якщо вже її «понесло», то караю ізоляцією або забираю улюблені іграшки.

Скоро Іда буде здавати іспит «ВН» на слухняність «собака в місті», своєрідний тест на керованість собакою. Приймають іспит кваліфіковані судді з Кінологічної спілки України. Дивлячись на її вміння, зрозуміло, у неї все вийде.

На закінчення розмови Андрій зауважив: «Я насправді дуже щаслива людина, адже це така рідкість, коли твоє захоплення збігається з роботою. Звичайно, у мене бувають періоди втоми від усього, але коли бачиш результат, коли рятуєш людські життя – це багато чого варте!»

А ще, говорить, що планує підписати контракт на подальшу службу у прикордонному відомстві. Щоб разом із своєю вихованкою більше користі приносити державі, особливо у такий небезпечний для країни час.

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *