Мешканка Харкова опублікувала відверті дописи в соцмережах. Вона розповіла про емоційне та фізичне виснаження через умови життя в місті під час війни. За її словами, постійне просування образу «незламного» та «залізобетонного» Харкова є токсичним. Воно нормалізує страждання та стигматизує втому, депресію й психологічні зриви.
Побутові умови та думки про виїзд
Такі наративи романтизують біль прифронтового міста. Вони перетворюють його на бренд, позбавляючи людей права на слабкість і відпочинок. Якщо хтось не витримує, його часто називають «слабким» чи «непатріотичним».
Аннет Корнілова описала побут: відсутність опалення з кінця січня, перебої зі світлом по 8–10 годин на добу, повна відсутність води. Температура в квартирі — близько +7°C. Через холод вона спить у теплому одязі та гріється грілками. На тлі цього повернулася клінічна депресія після майже року ремісії. Лікарі підвищили дозування антидепресантів.
Попри любов до Харкова та сильну локальну ідентичність, авторка замислилася про виїзд. Ресурсу витримувати таку реальність бракує.
Бурхлива реакція мережі та думка експерта
Допис викликав дискусію. Дехто критикував авторку за публічність і небажання «терпіти мовчки».
Світлана: «Ніхто не вивозить, але ніхто не винен, що наш Харків — прифронтове місто. Чому просто, якщо не вивозиш, мовчки не виїхати?».
Tatiana: «Навіщо повідомляти в пабліках про це?»
Багато стали на захист. Олена написала: «Не кажіть дурниць! Нормальна людина. Сказала, що думає. Я її дуже розумію. Людину лишили базових потреб, а ви ще й добиваєте своєю незламністю. Незламність потрібна воїнам, бо вони роблять свою справу. І їм теж дуже важко. Вона має право це писати. Кому не подобається, ковтайте мовчки. Країна вже в такій сраці, а ви і досі не навчились співчувати. Якщо кажете виїжджати, то давайте точну адресу куди і скільки на це треба грошей. В нас тільки поради безкоштовні».
Інша Олена додала: «Чого деяких так дратують люди, які слабкіші за них? Роблять з України Спарту, де немає місця слабким, хворим та тим, хто не може відновлюватися від стресу! Страшно жити в такому сильному суспільстві!».
Прихильники наголосили: соцмережі — майданчик для розвантаження. Lucia підсумувала: «Я згодна що постійний наратив на “незламність” дуже токсичний. Це був такий крик душі, я не думаю, що в Харкові зараз зручно до психолога ходити і все це розповідати. Тому ця жінка і написала такий допис публічно. Не треба хейтити, ми усі різні і в різних умовах. Поради також давати не має сенсу, в кожного свої можливості фінансові і сімейні. Цій жінці потрібна реальна підтримка моральна і допомога, щоб виїхати, або покращити її умови в Харкові».
Експерт з ментального здоров’я, кандидат біологічних наук Петро Чорноморець пояснив: «Наратив про незламність цінний тим, що допомагає людям не опускати руки, коли стаються складні події. Якщо вже є стресова ситуація, то в ній зазвичай краще боротися, аніж здатися. Але ніхто не безкінечно незламний. Під час тривалої боротьби важливо мати достатньо контекстів для фізичного відновлення і для емоційної розрядки».
Він додав: «Неможливо х..ово жити і добре почуватися. Якщо є причини для стресу — буде стрес».
Стрес у війні — норма. «Короткі стресові епізоди — це нормально. Вони мобілізують ресурси психіки та тіла і загалом скоріше корисні. Але тривалий стрес не призводить до адаптації. Це просто хронічне виснаження організму та накопичення хвороб».
Щодо виїзду: «Стосовно виїзду — складне питання. Він знижує рівень стресу від об’єктивних причин: обстріли, холод, побутові проблеми через блекаути. З іншого — з’являється стрес через ідентичність, втрату спільноти і давно побудованого життя тощо. Це той випадок, де хорошого рішення немає».
Олексій Паламарчук