Він захищав Україну 12 років. Пройшов бої за Маріуполь із двома пораненнями. Пережив рік у російському полоні. Втратив кохану жінку. Був сапером, парамедиком і штурмовиком. На «Азовсталі» ділився крихтами їжі з тваринами.
Житомир на колінах попрощався з Олександром Журомскасом, відомим як «Друг Санька».
Від сапера ДСНС до штурмовиків
Олександр Журомскас став на захист України у 2014 році. У цивільному житті працював сапером у ДСНС. У 2017-му приєднався до добровольчого підрозділу «Янголи Тайри».
Тайра (Юлія Паєвська), командирка підрозділу: «Я пам’ятаю, як він привозив поранених в госпіталь у Маріуполі. Я не зустрічала більш відданої ідеї свободи людини. Це мій близький друг, моя рідна людина. Росіяни винесли нам усім смертний вирок, але хріна вони вгадали. Ми мусимо зробити так, щоб усе це було не даремно».
У 2019 році перейшов до штурмового підрозділу «Ведмеді». Повномасштабне вторгнення зустрів у Маріуполі. Попри поранення, не покинув побратимів. Перейшов на «Азовсталь».
Серед голоду й авіаударів мріяв про свіжий хліб — лагідно називав його «хлібусичком». Годував собак і котів на заводі.
Полон, повернення та останній бій
17 травня 2022 року вийшов з «Азовсталі» у полон. За тиждень дізнався про загибель бойової медички Марічки на Луганщині — жінки, яку кохав.
У травні 2023-го повернувся додому. За чотири місяці — знову у строю. Став сержантом. Готувався до офіцерського звання.
Загинув на Херсонщині з чотирма бійцями: Котом, Могилою, Шкетом та Акерманом.
«Ведмідь», командир батальйону: «Сувора реальність війни: за 20 хвилин до цього ми стояли, розмовляли на вулиці, було сонце, сміялися… А через 20 хвилин ми вже діставали їх з-під завалів. Девіз нашого підрозділу: „Моя честь зветься гідність“. Санька з честю пройшов цей шлях до кінця».
Санька — перший із п’ятірки, з ким попрощалася громада. Побратими обіцяють: ворог заплатить за кожне життя. Йому назавжди 37.