Воєнний злочин і військовий злочин — це не синоніми та не просто різні назви одного явища. Перший виростає з міжнародного гуманітарного права і стосується порушення універсальних правил, які людство встановило навіть для найжорстокіших конфліктів. Другий — це внутрішня справа конкретної армії, порушення її власного порядку та дисципліни. Коли ці поняття змішують, страждає точність кваліфікації, ускладнюється документування та послаблюються позиції жертв у судах.
Україна вже понад чотири роки веде боротьбу не лише на полі бою, а й на юридичному фронті. Правильне розуміння різниці допомагає слідчим, прокурорам, правозахисникам і звичайним громадянам фіксувати порушення так, щоб жоден злочинець не зміг сховатися за нечіткістю формулювань. Це питання не лише права — це питання пам’яті та відновлення гідності тисяч людей.
Плутанина виникає навіть у публічному просторі: одні називають будь-який злочин російських військових «воєнним», інші — «військовим». Насправді ж кожне з цих понять має чіткі юридичні межі, різні суб’єкти, різні часові рамки та різні механізми відповідальності. Розібратися в них означає краще захищати правду.
Звідки взялися ці поняття: історичний шлях до чітких меж
Ідея обмежити жорстокість війни з’явилася задовго до сучасних кодексів. Ще в 1863 році під час Громадянської війни в США президент Лінкольн затвердив «Інструкції для армій Сполучених Штатів у полі» — документ, відомий як Кодекс Лібера. Він уперше чітко прописав, що навіть ворог має права, а цивільні — захист. Це був прообраз майбутнього міжнародного гуманітарного права.
Наприкінці XIX століття Гаазькі конвенції 1899 та 1907 років закріпили «закони та звичаї війни». Після Першої світової війни з’явилися Женевські конвенції 1929 року, а після Другої — чотири Женевські конвенції 1949 року та Додаткові протоколи 1977 року. Вони захищали поранених, військовополонених, цивільних і медичний персонал. Порушення цих норм поступово почали вважати не просто військовими злочинами всередині армії, а злочинами проти всього людства.
Після Нюрнберзького та Токійського трибуналів стало зрозуміло: переможці теж можуть відповідати. Римський статут Міжнародного кримінального суду 1998 року остаточно кодифікував воєнні злочини в статті 8. Україна ратифікувала цей статут у 2024 році, і з 1 січня 2025 року стала повноправним 125-м учасником МКС. Це відкрило нові можливості для міжнародного правосуддя, хоча з семирічним перехідним періодом щодо власних громадян.
Військові злочини: внутрішня дисципліна армії
В українському законодавстві військові злочини чітко визначені в розділі XIX Кримінального кодексу України. Стаття 401 пояснює: це кримінальні правопорушення проти встановленого порядку несення або проходження військової служби, вчинені військовослужбовцями, а також військовозобов’язаними та резервістами під час зборів. Вони можуть відбуватися як у мирний час, так і під час воєнного стану.
До типових прикладів належать непокора або невиконання наказу (статті 402–403), погроза або насильство щодо начальника (стаття 405), порушення статутних правил взаємовідносин між військовослужбовцями (стаття 406), самовільне залишення частини або місця служби (стаття 407), дезертирство (стаття 408), пошкодження або знищення військового майна (стаття 411) та інші. Покарання залежать від обставин: у бойовій обстановці або під час воєнного стану санкції значно суворіші — аж до довічного позбавлення волі за найтяжчі випадки.
Важливо: суб’єктом тут може бути лише людина у військовому статусі. Цивільний не здатен вчинити військовий злочин у класичному розумінні. Це злочин проти армії як інституту, проти її внутрішньої ієрархії та боєздатності. Коли солдат краде з військового складу боєприпаси для особистого збагачення — це військовий злочин. Коли той самий солдат у бойовій обстановці грабує цивільне населення — ситуація вже може вийти за межі лише військового правопорушення.
Воєнні злочини: порушення універсальних правил людяності
Воєнні злочини — це серйозні порушення міжнародного гуманітарного права, вчинені під час збройного конфлікту. Вони перераховані в статті 8 Римського статуту МКС та включають як «грубі порушення» Женевських конвенцій, так і інші серйозні порушення законів і звичаїв війни. В Україні відповідальність за них передбачена, зокрема, статтею 438 Кримінального кодексу — «Порушення законів та звичаїв війни».
Приклади охоплюють умисне вбивство або поранення цивільних, катування, жорстоке поводження з військовополоненими чи цивільним населенням, незаконну депортацію або примусове переміщення, умисні напади на цивільні об’єкти (лікарні, школи, храми), коли вони не є військовою ціллю, мародерство, зґвалтування та інші форми сексуального насильства, використання цивільних як «живого щита». Суб’єктом може бути як військовослужбовець, так і цивільна особа — якщо її дії мають прямий зв’язок зі збройним конфліктом.
Ключова риса — наявність «зв’язку з конфліктом» (nexus). Злочин має бути вчинений у контексті збройного конфлікту або з використанням його умов. Саме тому воєнні злочини не можуть відбуватися в мирний час. Вони зачіпають інтереси всього міжнародного співтовариства, тому механізми відповідальності ширші: національні суди (в тому числі за принципом універсальної юрисдикції), Міжнародний кримінальний суд, а в минулому — спеціальні трибунали.
Порівняння військового та воєнного злочину
| Аспект | Військовий злочин | Воєнний злочин |
|---|---|---|
| Визначення | Порушення порядку несення або проходження військової служби (ст. 401 КК України) | Серйозні порушення міжнародного гуманітарного права під час збройного конфлікту (ст. 8 Римського статуту, ст. 438 КК України) |
| Суб’єкт | Військовослужбовці, військовозобов’язані та резервісти під час зборів | Будь-яка особа (військовий чи цивільний), якщо є зв’язок зі збройним конфліктом |
| Час вчинення | У мирний час або під час війни | Виключно під час збройного конфлікту (міжнародного чи неміжнародного) |
| Приклади | Непокора, дезертирство, пошкодження військового майна, порушення статутних взаємовідносин | Умисне вбивство цивільних, катування, мародерство в контексті окупації, напади на лікарні, депортація дітей |
| Юрисдикція | Національні суди України (військові або загальні) | Національні суди, МКС, принципи універсальної юрисдикції, міжнародні трибунали |
| Можливе перетинання | Може стати воєнним злочином, якщо дія має ознаки порушення МГП | Окремі дії (мародерство, погане поводження з полоненими) можуть кваліфікуватися й за розділом XIX КК України |
Дані для таблиці сформовано на основі положень Кримінального кодексу України та Римського статуту Міжнародного кримінального суду. Окремі діяння залежно від обставин можуть підпадати під обидві категорії одночасно — це найскладніші випадки для кваліфікації.
Коли межа стирається: випадки подвійної кваліфікації
Мародерство — класичний приклад. Якщо солдат у мирний час виносить майно зі складу — це військовий злочин проти власності. Якщо той самий солдат під час окупації грабує квартири цивільних — це вже може бути воєнним злочином (пограбування як порушення законів і звичаїв війни). Слідчі часто розглядають обидва склади і обирають той, що точніше відображає тяжкість та контекст.
Погане поводження з військовополоненими або насильство над цивільним населенням у районі бойових дій теж може кваліфікуватися подвійно. Стаття 434 КК України передбачає відповідальність за військове правопорушення, а стаття 438 — за воєнний злочин, якщо дія відповідає критеріям міжнародного гуманітарного права. У таких випадках прокурори нерідко пред’являють обвинувачення за обома статтями альтернативно або сукупно.
Незаконне використання символіки Червоного Хреста, Червоного Півмісяця чи Червоного Кристала — ще одна зона перетину. У мирний час це може бути адміністративне або кримінальне правопорушення за статтями 435 чи 445 КК України. Під час збройного конфлікту, особливо якщо це спричинило смерть або тяжкі наслідки, дія перетворюється на воєнний злочин.
Реалії 2022–2026 років: цифри та людські історії
Станом на початок 2026 року українські правоохоронні органи задокументували понад двісті тисяч епізодів воєнних злочинів, скоєних представниками держави-агресора. Серед них — позасудові страти, масові катування в окупаційних «фільтраційних» таборах, сексуальне насильство, у тому числі щодо дітей, примусове переміщення та депортація українських громадян, системне знищення цивільної інфраструктури. Кількість підозрюваних перевищує тисячу осіб, а вироки, переважно заочні, вже винесено сотням.
Масові страти цивільних і військовополонених у звільнених містах, бомбардування театру в Маріуполі, обстріли лікарень та пологових будинків, створення фільтраційних таборів — усе це кваліфікується як воєнні злочини. Депортація дітей з окупованих територій до Росії визнана одним із найтяжчих воєнних злочинів і навіть елементом злочинів проти людяності за оцінками міжнародних комісій.
Водночас українська сторона також розслідує окремі випадки можливих порушень з боку своїх військових. Це демонструє принцип комплементарності МКС: національна система правосуддя має пріоритет, а міжнародний суд втручається лише тоді, коли держава не здатна або не бажає розслідувати самостійно. Така прозорість зміцнює довіру до української юстиції на міжнародній арені.
Цікаві факти про воєнні та військові злочини
- Перший письмовий кодекс правил ведення війни з’явився в 1863 році в США — Кодекс Лібера. Він захищав поранених ворогів і забороняв грабунок цивільного населення ще до появи Гаазьких конвенцій.
- Переможці теж відповідають. Нюрнберзький трибунал засудив нацистських лідерів саме за воєнні злочини, злочини проти миру та людяності — це стало прецедентом, що жодна перемога не дає імунітету.
- Цивільні теж можуть бути суб’єктами воєнних злочинів. Якщо людина без військового статусу бере активну участь у бойових діях або організовує депортацію дітей — вона підпадає під юрисдикцію статті 438 КК України та міжнародного права.
- Україна стала 125-ю державою-учасницею МКС з 1 січня 2025 року. Це посилило можливості притягнення до відповідальності на міжнародному рівні, хоча з семирічним застереженням щодо власних громадян.
- Деякі військові злочини «переростають» у воєнні. Мародерство чи жорстоке поводження з полоненими в умовах окупації часто кваліфікують за обома складами — національним військовим і міжнародним воєнним.
- Командна відповідальність — окремий вид. Командир може нести кримінальну відповідальність не лише за власні дії, а й за злочини підлеглих, якщо знав про них і не вжив заходів для запобігання чи покарання.
Чому це важливо для кожного: практичний вимір
Розуміння різниці між військовим і воєнним злочином впливає на те, як фіксувати події. Якщо ви стали свідком мародерства російських військових у звільненому селі — це переважно воєнний злочин. Якщо йдеться про непокору українського військового своєму командиру в тилу — це військовий злочин. Правильна первинна кваліфікація економить час слідства та підвищує шанси на успішне обвинувачення.
Громадяни можуть повідомляти про воєнні злочини через офіційний ресурс Офісу Генерального прокурора, Національну поліцію або платформи документування. Важливо фіксувати дату, час, місце, опис події, імена (якщо відомі), фото- та відеоматеріали з метаданими, свідчення очевидців. Навіть фрагментарна інформація може стати частиною великої справи.
Коли суспільство чітко розрізняє ці поняття, воно краще захищає як власних військових від несправедливих звинувачень, так і жертв агресії від безкарності. Це не суха юридична гра слів — це інструмент, який допомагає відновлювати справедливість у найтемніші часи. Кожна правильно кваліфікована справа — це крок до того, щоб майбутні покоління не повторювали помилок минулого.
Церковний Юрій