Вчора аналітик Денис Блощинський замислився над реакціями на зміну уряду. Розумні люди з різних сфер описували один і той самий краєвид, але не бачили рамки, в якій він існує.
Реакції вклалися в чотири жанри: кадровий, менеджерський, конституційний та жанр інституційної пам’яті. Усі вони відповідають на питання «як зробити уряд кращим», але майже ніхто не запитує, чому система стабільно відтворює саме такі уряди і ротації.
Реальна мета системи
За словами Блощинського, уряд, причетний до великого корупційного скандалу, допрацьовує до літа. Програму на 342 сторінки парламент не голосує. Кабмін працює без вотуму довіри. Закон про звітування міністрів лежить непідписаним. Звіт прем’єрки триває чотири хвилини й завершується оплесками.
Декларована мета — ефективне врядування в умовах війни. Фактична — утримання керованості політичного поля. З цієї точки зору ротація без пояснень — не дисфункція, а нормальна поведінка.
Три ключові висновки
Перший: ротація працює як клапан. Вона знімає тиск, але не розв’язує проблему. Другий: система послідовно видаляє міністрів, які набувають власної суб’єктності. Третій: у текстах про уряд немає адресата — уряд не є суб’єктом власної трансформації.
Блощинський посилається на ідеї Донелли Медоуз і Дугласа Норта: парадигма системи сильніша за біографію її керівника. Навіть президент з креативної індустрії не зміг зробити культуру способом мислення держави.
Автор пропонує експеримент: якщо механізм реальний, наступна ротація відбудеться влітку наступного року. Якщо тиск вулиці створить постійний контур зворотного зв’язку — механізм зміниться.