Вчені вперше отримали прямі докази того, що поширений дитячий вірус — герпес людини 6-го типу — інфікував людей ще у залізну добу та в окремих випадках навіть інтегрувався в людський геном.
Аналіз давніх останків
Команда науковців проаналізувала майже чотири тисячі людських останків із археологічних пам’яток Європи. У цьому масиві даних вдалося відновити одинадцять давніх геномів вірусу HHV-6A/B. Найстаріші зразки походять від дівчини, яка жила на території сучасної Італії між 1100 і 600 роками до н.е. Інші зразки знайшли у середньовічних похованнях Англії, Бельгії, Естонії та Італії.
HHV-6B сьогодні інфікує більшість дітей до двох років і є причиною розеоли — захворювання, що часто супроводжується фебрильними судомами. Після первинного зараження вірус зазвичай “засинає” в організмі, але в окремих випадках його ДНК може вбудовуватися у людські хромосоми та передаватися у спадок. Такий стан нині фіксують приблизно в одного відсотка людей.
Еволюція вірусу
Саме ці спадкові форми вірусу й вдалося виявити в давній ДНК. Декілька мешканців середньовічної Англії виявилися носіями інтегрованого HHV-6B, що робить їх найдавнішими відомими людьми з таким типом генетичної “мітки”. У бельгійській локації Сінт-Трейден фахівці виявили обидва різновиди вірусу — HHV-6A та HHV-6B — у межах однієї спільноти.
Порівняння стародавніх геномів із сучасними дало змогу простежити еволюцію вірусу понад 2500 років. Дослідники також встановили, що два споріднені штами — HHV-6A та HHV-6B — розвивалися по-різному: перший, імовірно, рано втратив здатність інтегруватися в людську ДНК, тоді як другий зберіг цю властивість донині.
Науковці наголошують: тепер уперше є підтвердження того, що вірус, який і сьогодні інфікує більшість дітей, став частиною людського геному ще за часів залізної доби — і зберіг цю “спадкову присутність” у окремих родових лініях до наших днів.
Олексій Паламарчук