Сучасна система правосуддя дедалі частіше стикається з ситуаціями, коли для справедливого результату недостатньо лише визнати факт правопорушення. Не менш важливо зрозуміти обставини, які вплинули на поведінку людини, та визначити механізми зниження ризику повторного конфлікту із законом.
Саме на цьому ґрунтується концепція терапевтичного правосуддя, що активно розвивається в різних країнах. Її основна ідея — щоб система правосуддя враховувала вплив травматичного досвіду та працювала не лише з наслідками, а й із причинами поведінки людини.
Нова логіка взаємодії для ветеранів
В Україні ця дискусія розпочалася насамперед щодо ветеранів. Держава має особливий обов’язок враховувати наслідки участі людини в обороні країни та забезпечувати підтримку тим, хто її потребує. Переважна більшість успішно адаптується до цивільного життя, однак саме ця категорія має стати першою для апробації інструментів судово-реабілітаційної процедури. У центрі підходу — не статус людини, а її потреби та обставини, що могли вплинути на конфлікт із законом.
Команда експертів запропонувала концепцію судово-реабілітаційної процедури, що спирається на міжнародний досвід, зокрема практику Veterans Treatment Courts у США. Ключова особливість підходу — не створення нових інституцій, а побудова ефективної взаємодії між тими, хто вже працює з людиною.
Коли в Україні виникає новий виклик, першим рішенням часто стає пропозиція створити новий орган. Проте проблема рідко у відсутності інституцій — набагато частіше у відсутності взаємодії між тими, хто вже працює. У сфері підтримки ветеранів сьогодні діють десятки державних органів, громадських організацій та спеціалізованих служб. Кожен виконує важливу функцію, але ці функції не завжди поєднані в єдину систему.
Міжнародний досвід показує: ефективність програм терапевтичного правосуддя визначається саме здатністю об’єднати навколо людини різні механізми підтримки та забезпечити їхню скоординовану роботу. Судово-реабілітаційна процедура — це насамперед механізм міжвідомчої взаємодії, а не нова установа. В її основі — травмочутливий підхід, що дозволяє своєчасно виявляти потреби людини та координувати підтримку між різними учасниками процесу.
Чотири ключові елементи процедури
Перший елемент — ідентифікація ветеранів. Будь-яка система підтримки починається з розуміння того, кого вона має підтримувати. Ідентифікація потрібна для того, щоб система вчасно побачила люду, щодо якої держава має забезпечити належну підтримку та врахування наслідків пережитого досвіду. Статус ветерана не є поясненням поведінки — він лише сигналізує про необхідність перевірити, чи існують потреби, пов’язані з військовою службою, бойовим досвідом або адаптацією до цивільного життя.
Другий елемент — скринінг та виявлення потреб. Після ідентифікації важливо зрозуміти, чи існують обставини, що потребують додаткової уваги. Мета скринінгу — визначити, які фактори могли вплинути на поведінку людини та які потреби залишилися без належної уваги. Це можуть бути наслідки травматичного досвіду, психологічні труднощі, залежності, проблеми зі здоров’ям, житлом, працевлаштуванням, сімейними відносинами або доступом до соціальних послуг.
Третій елемент — міждисциплінарна команда. Після скринінгу ключовим завданням стає системне вирішення потреб. Міждисциплінарна команда працює саме з тими факторами, які могли стати першопричиною правопорушення. Вона розглядає потреби людини комплексно, поєднуючи психологічну, медичну, соціальну та правову підтримку в єдиний план дій.
Четвертий елемент — моніторинг. Навіть найкраща процедура не матиме результату без належного супроводу. Моніторинг дозволяє не лише контролювати виконання заходів, а й оцінювати ефективність усієї системи — розуміти, що працює, де виникають проблеми і що потребує доопрацювання.
Судово-реабілітаційна процедура розробляється насамперед у контексті ветеранів, однак її значення виходить далеко за межі ветеранського статусу. В основі підходу — здатність системи правосуддя враховувати життєвий контекст і травматичний досвід, виявляти потреби та працювати з причинами поведінки, що призвела до конфлікту із законом. Саме тому це один із перших практичних кроків до травмочутливої, людиноорієнтованої системи правосуддя в Україні. Для цього не потрібні нові інституції — лише взаємодія, координація та готовність об’єднати наявні ресурси навколо потреб людини.
Леся Кляровська, експертка з правових питань та правосуддя, співзасновниця та головна менеджерка ГО «Фундація Л.І.І.Д»