Армія Ірану функціонує як складна система з двома паралельними гілками — регулярними військами Артеш та Корпусом вартових ісламської революції (Сепах). Перша відповідає за класичний захист кордонів і територіальної цілісності, друга — за ідеологічну стійкість режиму, розвиток ракетно-дронових технологій та підтримку союзників за кордоном. Загальна чисельність активного особового складу сягає приблизно 610 тисяч осіб, а разом із резервами та парамілітарними формуваннями потенціал мобілізації перевищує мільйон. Така організація забезпечує redundancy: якщо одна структура зазнає удару, інша здатна продовжити виконання завдань.
У центрі оборонної доктрини Ірану лежить поєднання масованого ракетного арсеналу, рою безпілотників та асиметричних методів. Ці інструменти дозволяють стримувати значно сильніших супротивників, уникаючи прямих зіткнень великих армій на відкритому полі. Останні роки, зокрема конфлікти 2025–2026 років, показали як вразливі місця (авіація та протиповітряна оборона), так і вражаючу здатність до відновлення завдяки підземним базам, вітчизняному виробництву та розосередженню сил.
Сухопутні підрозділи, авіація, флот та ракетні частини розвиваються з урахуванням санкцій і реального бойового досвіду. Інженери та командири постійно шукають баланс між кількістю, якістю та живучістю техніки. Результат — одна з найбільш самодостатніх військових машин на Близькому Сході, де традиційна броня сусідить з сучасними безпілотними системами та балістичними ракетами.
Історичний шлях збройних сил Ірану
Сучасна армія Ірану сформувалася на перетині імперської спадщини та революційних потрясінь. За часів шаха Мохаммеда Рези Пахлаві збройні сили отримали сучасну західну техніку — американські винищувачі F-14 Tomcat, танки M60, фрегати. Армія вважалася однією з найсильніших у регіоні. Проте 1979 рік усе змінив: ісламська революція призвела до чисток у вищому командному складі та розриву з Заходом.
Війна з Іраком 1980–1988 років стала справжнім випробуванням. Регулярна армія Артеш несла основний тягар фронтових боїв, а новостворений Корпус вартових ісламської революції (Сепах) швидко перетворився на масову силу, що поєднувала ідеологічну мотивацію з партизанськими методами. Саме тоді народилася практика паралельних структур: Артеш зберігав класичну організацію, а Сепах отримав власні підрозділи, бюджет та пряме підпорядкування Верховному лідеру. Ця дуальність стала відповіддю на страх перед військовим переворотом і одночасно інструментом контролю над суспільством.
Після війни санкції Заходу змусили Іран розвивати власне виробництво. Ракетні програми, безпілотники та модернізація наявної техніки стали пріоритетом. Інженери навчилися копіювати, вдосконалювати та створювати аналоги — від танків Zulfiqar до ракет родини Fateh. До 2020-х років армія Ірану вже володіла однією з найбільших ракетних арсеналів регіону та розвиненою мережею проксі-сил.
Дуальна структура: Артеш та Корпус вартових ісламської революції
Армія Ірану — це не єдина монолітна структура, а дві паралельні системи з частково перетинаючимися функціями. Артеш (Islamic Republic of Iran Army) — це регулярні збройні сили, відповідальні за оборону кордонів, конвенційні операції та підтримку внутрішньої стабільності в класичному розумінні. Його особовий склад налічує близько 350 тисяч осіб, включаючи призовників. Підрозділи розподілені по п’яти регіональних штабах — від північного заходу до південного сходу.
Корпус вартових ісламської революції (IRGC, Сепах) налічує близько 190 тисяч активних військових і виконує роль ідеологічного щита режиму. Він має власні сухопутні війська, флот асиметричної дії, авіаційно-космічні сили (відповідають за ракети) та елітний підрозділ Кудс Форс для операцій за кордоном. Додатково під контролем Сепах перебуває масова парамілітарна організація Басідж, яка може мобілізувати сотні тисяч добровольців. Така подвійність створює ефект «двоголового орла»: одна голова відповідає за державу, друга — за революцію.
| Аспект | Артеш | Корпус вартових (IRGC / Сепах) |
|---|---|---|
| Основна місія | Захист територіальної цілісності та конвенційна оборона | Захист ісламської революції, асиметричні операції та підтримка союзників |
| Чисельність (приблизно) | 350 000 активних | 190 000+ активних + Басідж до 1 млн мобілізаційного потенціалу |
| Ключові можливості | Бронетанкові дивізії, артилерія, традиційний флот та авіація | Ракетні сили, дрони, сили спеціальних операцій Кудс, асиметричний флот у Перській затоці |
| Доктрина | Класична конвенційна війна з елементами мобільності | Асиметрична війна, проксі-операції, масовані ракетно-дронові удари |
| Рівень автономії | Підпорядкований Генеральному штабу збройних сил | Прямий зв’язок з Верховним лідером, власний бюджет та логістика |
За даними сайту Global Firepower, така організація дозволяє Ірану зберігати високий рівень живучості навіть після серйозних ударів по одній зі структур. Конфлікти 2025–2026 років це наочно продемонстрували: частина керівництва Сепах була втрачена, проте Артеш зберіг командний ланцюг і зміг узяти на себе ширшу роль у відповіді.
Сухопутні війська та бронетехніка
Сухопутні сили Артеш та Сепах разом налічують понад 1500–2600 танків різного ступеня готовності. Основу становлять модернізовані T-72S, вітчизняні Zulfiqar та Karrar — останній вважається одним із найсучасніших іранських зразків з покращеною системою управління вогнем та динамічним захистом. Старіші M60, Chieftain та T-55/59 також залишаються на озброєнні після локальних модернізацій. Готовність техніки варіюється: за оцінками, близько 1600 танків перебувають у боєздатному стані.
Бойові машини піхоти представлені BMP-1 та BMP-2 (близько 600 одиниць), а також іранськими варіантами на базі вітчизняних шасі. Артилерія — одна з сильних сторін: понад 1800 буксируваних гармат, 400+ самохідних та близько 1550 реактивних систем залпового вогню. Це дає можливість створювати високу щільність вогню на ключових напрямках. Гірський рельєф більшої частини країни змушує приділяти особливу увагу легким і мобільним підрозділам — саме тому в структурі багато окремих бригад швидкого реагування.
Підготовка особового складу поєднує обов’язкову строкову службу (призов з 18 років) з постійними навчаннями в умовах, наближених до реальних — пустеля, гори, узбережжя. Багато підрозділів дислокуються вздовж чутливих кордонів з Іраком, Афганістаном та Азербайджаном, де щоденна служба вимагає високої фізичної витривалості та знання місцевості.
Повітряні сили та протиповітряна оборона
Авіація залишається найвразливішою ланкою армії Ірану. Загальна кількість літаків — близько 550, з них приблизно 188 винищувачів. На озброєнні досі перебувають американські F-14 Tomcat, F-4 Phantom та F-5, радянські/російські МіГ-29 та Су-24. Деякі з цих машин експлуатуються вже понад 40 років, і їхня підтримка в льотному стані — справжнє мистецтво іранських техніків. З 2025 року почалися поставки Су-35 з Росії, проте повна інтеграція цих машин потребує часу.
Протиповітряна оборона спирається на суміш радянських С-200, С-300 (поставлені Росією) та власних розробок. Однак удари 2025–2026 років показали, що інтегрована система ППО може бути швидко подавлена при масованому застосуванні сучасних засобів ураження. У відповідь Іран активно розвиває підземні авіабази — найвідоміша з них Огаб-44 (Eagle 44) у провінції Хормозган здатна ховати та обслуговувати десятки літаків під землею, дозволяючи їм злітати безпосередньо з укриття.
Військово-морські сили
Флот Ірану також розділений. Регулярні ВМС (IRIN) мають більш традиційні кораблі — фрегати, корвети та підводні човни для дій у відкритому морі (Оманська затока, Аравійське море). Натомість флот Сепах спеціалізується на асиметричній тактиці в Перській затоці: швидкісні катери, ракетні катери, міні-підводні човни та системи «ройового» нападу. Саме цей компонент вважається головною загрозою для судноплавства в районі Ормузької протоки, через яку проходить значна частина світової нафти.
Загальна кількість кораблів та катерів перевищує 100 одиниць. Підготовка екіпажів включає постійні навчання з відпрацювання атак на великі надводні цілі в умовах обмеженого простору затоки. Така тактика робить флот Ірану небезпечним навіть для значно сильнішого супротивника в прибережній зоні.
Ракетно-дроновий арсенал — основа асиметричної стратегії
Ракетні сили та безпілотна авіація — це сфера, де Іран досяг найбільших успіхів попри санкції. Балістичні ракети різної дальності (від 300 км Fateh-110 до понад 2000 км Sejjil та Emad) здатні уражати цілі по всьому регіону. Після конфліктів 2025–2026 років арсенал був частково витрачений і пошкоджений, проте вітчизняне виробництво (кілька сотень ракет на місяць) дозволяє швидко відновлювати запаси. Дрони Shahed-136 та Mohajer-6 стали символом іранської військової думки: дешеві, масові, здатні долати системи ППО роєм.
Поєднання ракет і дронів у комбінованих ударах дозволяє створювати ефект перенасичення оборони супротивника. Підземні «міста ракет» у горах Загросу забезпечують живучість пускових установок навіть при інтенсивному бомбардуванні. Цей компонент залишається головним інструментом стримування та проєкції сили далеко за межами власних кордонів.
Система призову, підготовка та повсякденне життя військових
Обов’язкова військова служба для чоловіків починається з 18 років і триває близько двох років. Багато призовників потрапляють у піхотні або артилерійські частини, де служба проходить у складних кліматичних умовах — від спекотних пустель до холодних гір. Підготовка включає не лише стройову та вогневу виучку, а й ідеологічний компонент, особливо в підрозділах Сепах та Басідж.
Професійні офіцери та сержанти проходять тривале навчання у військових академіях. В умовах санкцій особливий акцент робиться на технічну творчість — вміння ремонтувати та модернізувати застарілу техніку власними силами. Багато сімей мають традицію військової служби, і це створює певну корпоративну культуру всередині збройних сил.
Військовий бюджет та самозабезпечення
Офіційний оборонний бюджет Ірану коливається в межах 8–16 мільярдів доларів США залежно від курсу та методики підрахунку. Значна частина коштів спрямовується на ракетні програми, виробництво дронів та підтримку підземної інфраструктури. Попри обмеження, Іран заявляє про високий рівень самозабезпечення — до 90 % у деяких категоріях озброєнь. Це результат багаторічної роботи оборонно-промислового комплексу, який навчився обходити санкції через локальне виробництво та співпрацю з партнерами.
Роль у регіональних конфліктах та адаптація до сучасних викликів
Армія Ірану рідко бере участь у прямих масштабних наземних операціях за кордоном. Натомість основний інструмент впливу — підтримка союзних формувань у Сирії, Іраку, Ємені та Лівані через Кудс Форс та постачання озброєнь. Конфлікти 2025–2026 років стали серйозним випробуванням: удари по авіабазах, системах ППО та ракетних об’єктах змусили переглянути тактику. Підземні бази, розосередження пускових установок та швидке відновлення виробництва дозволили зберегти боєздатність ключових компонентів.
Сьогодні армія Ірану — це не просто набір техніки та людей, а жива система, що постійно адаптується. Вона поєднує старі платформи з новими технологіями, конвенційні підрозділи з асиметричними можливостями та ідеологічну мотивацію з прагматичним розрахунком. Така комбінація робить її однією з найбільш непередбачуваних та стійких військових сил регіону.
Цікаві факти про армію Ірану
- Підземні авіабази як нора лисиці. База Огаб-44 та подібні об’єкти дозволяють ховати десятки бойових літаків під землею, де вони захищені від першого удару та можуть злітати безпосередньо з укриття. Це одна з наймасштабніших інженерних відповідей на перевагу супротивника в повітрі.
- F-14 Tomcat досі в строю. Іран залишається однією з останніх країн світу, де американські винищувачі часів В’єтнаму та холодної війни все ще літають після десятиліть локальних модернізацій та саморобних запчастин.
- Масове виробництво дронів. Shahed-136 та подібні апарати випускаються тисячами; частина виробництва навіть налагоджена за межами Ірану. Дешевизна та масовість роблять їх ідеальним інструментом для насичення систем ППО.
- «Міста ракет» у горах. У складках Загросу розташовані цілі підземні комплекси з запасами ракет, пусковими установками та системами життєзабезпечення. Вони здатні витримувати інтенсивні бомбардування та швидко відновлювати пуски.
- Басідж — народна міліція з мільйонним потенціалом. Ця парамілітарна структура не лише бере участь у бойових діях, а й виконує функції внутрішньої безпеки, соціальних проектів та мобілізації населення в кризових ситуаціях.
- Самодостатність попри санкції. Іранські заводи здатні виробляти сотні ракет на місяць, модернізувати танки та підтримувати авіацію без іноземних запчастин. Це результат багаторічної ізоляції, яка перетворилася на стимул для інженерної творчості.
- Комбіновані удари ракетами та дронами. Тактика «насичення» дозволяє запускати десятки цілей одночасно, змушуючи системи ППО супротивника працювати на межі можливостей і пропускати частину боєприпасів.
Армія Ірану продовжує еволюціонувати під тиском зовнішніх обставин та внутрішніх пріоритетів. Її сила — не лише в техніці чи чисельності, а в здатності поєднувати різні підходи та швидко відновлюватися після втрат. Це робить її важливим гравцем, з яким доводиться рахуватися всім сусідам та глобальним акторам у регіоні.
Церковний Юрій