Хезболла та Хамас постають перед читачем як дві найпомітніші сили, що десятиліттями визначають напругу на Близькому Сході. Одна — ліванська шиїтська організація з глибокими коренями в громадянській війні та іранській підтримці, інша — палестинський сунітський рух, який виріс із першої інтифади й узяв під контроль сектор Гази. Обидві поєднують збройну боротьбу з політичною діяльністю та соціальною роботою, отримують допомогу від Ірану в рамках ширшої мережі, яку називають «Віссю опору», але їхні шляхи, структура та ступінь залежності від Тегерана суттєво різняться. У 2026 році, після важких втрат 2024-го та нової хвилі бойових дій навесні, ці групи залишаються ослабленими, але не знищеними, продовжуючи впливати на долю мільйонів людей у Лівані, Газі та за їхніми межами.
Їхня присутність виходить далеко за межі простого протистояння з Ізраїлем. Хезболла впродовж років вбудовувалася в ліванську державність, створювала паралельні структури влади та соціальні мережі, що забезпечували їй підтримку серед шиїтської громади. Хамас, своєю чергою, перетворився на фактичну владу в Газі після 2007 року, поєднуючи жорсткий контроль із благодійністю та ідеологічним вихованням. Сектантська різниця — шиїти проти сунітів — не завадила тактичній співпраці, особливо після атаки 7 жовтня 2023 року, коли Хезболла відкрила другий фронт на півночі Ізраїлю. Проте події 2024–2026 років показали межі такої стратегії: ізраїльські удари по керівництву, складах озброєння та інфраструктурі завдали обом групам серйозних ударів, а політичні зміни в Лівані та спроби роззброєння Хезболли створили нові виклики.
Розуміння цих організацій важливе не лише для фахівців із регіональної політики. Воно допомагає побачити, як проксі-війни, релігійні ідентичності та соціальні мережі переплітаються в сучасних конфліктах, впливаючи на глобальну безпеку, енергетичні маршрути та хвилі міграції. За роки протистоянь накопичилися не лише військові уроки, а й приклади того, як ідеологія, зовнішня підтримка та внутрішні реалії формують стійкість або вразливість таких рухів.
Витоки та історичний шлях Хезболли
Хезболла виникла 1982 року на тлі ізраїльського вторгнення в Ліван. Ізраїльські війська увійшли на територію країни, щоб вигнати Палестинську організацію визволення, але це спровокувало потужний опір серед ліванських шиїтів. Частина активістів, натхненних ісламською революцією в Ірані 1979 року, відкололася від руху «Амаль» і за підтримки Корпусу вартових ісламської революції Ірану створила нову структуру. Назва «Хезболла» — «Партія Бога» — підкреслювала релігійну мотивацію та лояльність до ідей аятоли Хомейні.
У перші роки організація прославилася масштабними атаками, зокрема вибухами в казармах американських та французьких миротворців у Бейруті 1983 року. Із часом вона еволюціонувала: у 1990-х взяла участь у парламентських виборах, створила політичне крило й розгорнула широку соціальну мережу — школи, лікарні, благодійні фонди. Це дозволило їй закріпитися серед шиїтського населення південного Лівану та долини Бекаа. Виведення ізраїльських військ із півдня Лівану 2000 року Хезболла представила як свою перемогу, що значно підвищило її авторитет.
Кульмінацією військової конфронтації стала 34-денна війна 2006 року. Хезболла обстрілювала північ Ізраїлю тисячами ракет, а ізраїльська армія проводила наземну операцію. Бойові дії закінчилися перемир’ям за посередництва ООН, і в очах багатьох арабських спостерігачів Хезболла вийшла з конфлікту сильнішою. Після 2011 року організація активно втрутилася в сирійську громадянську війну на боці режиму Асада, що дало їй бойовий досвід, але коштувало популярності серед частини сунітського населення Лівану.
Становлення Хамасу та його еволюція
Хамас з’явився 1987 року під час першої палестинської інтифади. Він став відгалуженням єгипетського «Братів-мусульман» на палестинському ґрунті. Повна назва — «Ісламський рух опору» — відображає як політичну, так і релігійну місію. У статуті 1988 року рух проголосив своєю метою створення ісламської держави на всій території історичної Палестини та неприйняття Ізраїлю як держави.
У 1990-х та на початку 2000-х Хамас здобув популярність серією самогубних атак проти ізраїльських цивільних та військових цілей. Паралельно організація розбудовувала мережу соціальних послуг у секторі Гази та на Західному березі — школи, лікарні, благодійні комітети. Це створювало альтернативу Палестинській автономії та ФАТХу Ясіра Арафата.
Переломним моментом стали вибори 2006 року, на яких Хамас здобув більшість у Палестинській законодавчій раді. Після року протистояння з ФАТХом у 2007-му рух встановив повний контроль над сектором Гази. З того часу Хамас керував анклавом, поєднуючи жорсткий внутрішній контроль із регулярними ракетними обстрілами ізраїльської території. Тунельна мережа під Газою стала не лише військовим інструментом, а й частиною економіки — через неї йшла контрабанда товарів та зброї.
Ідеологія, релігійні корені та цілі
Релігійна приналежність визначає багато аспектів діяльності обох груп. Хезболла сповідує шиїзм дванадцяти імамів і керується принципом «велаяте факих» — абсолютної влади юриста-богослова, втіленої в особі верховного лідера Ірану. Це робить організацію значно ближчою до Тегерана, майже інструментом іранської зовнішньої політики. Хамас, навпаки, належить до сунітської традиції «Братів-мусульман». Його ідеологія більш прагматична: релігійні гасла поєднуються з палестинським націоналізмом, а залежність від Ірану менша й періодично ускладнювалася розбіжностями, зокрема через позицію Тегерана в сирійській війні.
Обидві організації не визнають права Ізраїлю на існування в нинішніх кордонах і проголошують «звільнення» всієї Палестини своєю кінцевою метою. Проте Хезболла фокусується на захисті Лівану та регіональному стримуванні Ізраїлю, тоді як Хамас зосереджений на палестинському питанні та управлінні Газою. Ця різниця в пріоритетах іноді призводила до напруги, але спільний ворог та іранська підтримка змушували їх координувати дії.
Військова організація, тактика та порівняння можливостей
Хезболла володіє однією з найпотужніших неурядових армій у світі. Її структура ієрархічна, з чітким поділом на політичне та військове крила. Елітні підрозділи «Радван» готувалися до наземних рейдів на територію Ізраїлю. До 2024 року арсенал налічував десятки тисяч ракет і ракетних снарядів різної дальності, безпілотники, протитанкові та протикорабельні комплекси. Досвід бойових дій у Сирії значно підвищив професійність бійців.
Хамас робить ставку на асиметричну війну. Основу становить бригада «Ізз ад-Дін аль-Кассам». Тунелі використовуються як для наступальних операцій (як 7 жовтня 2023 року), так і для оборони та зберігання зброї. Ракетні обстріли з Газы носять масований характер, але менш точні, ніж у Хезболли. Самогубні атаки, що були візитівкою 1990–2000-х, після 2007 року відійшли на другий план.
| Аспект | Хезболла | Хамас |
|---|---|---|
| Релігійна приналежність | Шиїти (дванадцяти імамів) | Суніти (традиція «Братів-мусульман») |
| Рік заснування | 1982 | 1987 |
| Основний регіон діяльності | Ліван (південь, долина Бекаа, Бейрут) | Сектор Гази, частково Західний берег |
| Політична роль | Участь у парламенті та уряді Лівану (до 2025), значний вплив до послаблення | Контроль над Газою з 2007, участь у виборах 2006 |
| Військові можливості | Ракети великої дальності, дрони, наземні елітні сили, досвід конвенційної війни | Тунельна війна, масовані ракетні обстріли, рейди піхоти |
| Ступінь залежності від Ірану | Дуже високий, майже пряме підпорядкування | Значний, але з більшою автономією та альтернативними джерелами |
Дані узагальнено на основі відкритих джерел, включаючи звіти Reuters та Council on Foreign Relations.
Фінансування, іранська підтримка та «Вісь опору»
Іран виступає головним спонсором обох організацій, постачаючи гроші, зброю та навчання. Для Хезболли ця підтримка є майже ексклюзивною — Тегеран фінансує значну частину бюджету руху, забезпечує сучасні системи озброєння через «сухопутний міст» через Сирію (до падіння режиму Асада наприкінці 2024 року). Хамас отримує іранську допомогу, але історично мав альтернативні канали — Катар, Туреччину, а також кошти від діаспори та контрабанди.
«Вісь опору» — неформальна коаліція, до якої входять Хезболла, Хамас, хусити в Ємені, іракські шиїтські міліції та раніше сирійський режим. Після 7 жовтня 2023 року члени осі продемонстрували певну координацію: Хезболла відкрила фронт на лівансько-ізраїльському кордоні, хусити атакували судноплавство в Червоному морі. Проте події 2024–2026 років виявили й слабкі місця — ізраїльські удари по керівництву та логістиці суттєво обмежили можливості для спільних дій.
Відносини між Хезболлою та Хамасом
Попри сектантські відмінності, дві організації підтримують тактичний союз. Хезболла в певні періоди ділилася з Хамасом досвідом виробництва ракет та тактики асиметричної війни. Після атаки 7 жовтня 2023 року ліванська група почала обстріли півночі Ізраїлю, заявивши про «солідарність» із палестинським «братом по опору». Це змусило Ізраїль тримати значні сили на північному фронті, полегшивши ситуацію для Хамасу в Газі.
Однак повномасштабної війни Хезболла не розпочинала до 2026 року. Ліванська організація більше цінувала власну військову інфраструктуру та політичний вплив у Бейруті. Коли в 2024 році Ізраїль завдав нищівних ударів по Хезболлі, це стало уроком і для Хамасу: навіть найпотужніша проксі-сила може зазнати катастрофічних втрат від поєднання розвідки, авіації та наземних операцій.
Конфлікти 2023–2026 років та їхні наслідки
Атака Хамасу 7 жовтня 2023 року стала наймасштабнішим ударом по Ізраїлю з 1948 року — загинуло понад 1200 людей, сотні взяті в заручники. Ізраїльська відповідь у Газі призвела до масштабних руйнувань та величезних людських втрат серед палестинців. Хезболла підтримала союзника обстрілами з Лівану, що переросло в затяжне протистояння.
У вересні–жовтні 2024 року Ізраїль провів масштабну кампанію проти Хезболли: удари по керівництву (включно зі смертю Хасана Насралли), складах, системах зв’язку (зокрема атака на пейджери). За оцінками спостерігачів, організація втратила значну частину старшого командного складу та бойових можливостей. Перемир’я наприкінці листопада 2024-го дало перепочинок, але не вирішило фундаментальних суперечностей.
Навесні 2026 року, після ударів по Ірану, Хезболла відновила атаки, що призвело до нової війни з Ізраїлем. Ізраїльські сили проводили авіаудари та наземні операції в південному Лівані. До середини року було досягнуто низки перемир’їв та рамкових угод за посередництва США, однак ситуація залишалася нестабільною: Хезболла вимагала повного виведення ізраїльських військ, а Ізраїль наполягав на роззброєнні організації.
Стан організацій на липень 2026 року
Хезболла переживає період серйозного послаблення. Новий лідер Наїм Касем, який замінив убитого Насраллу, продовжує публічні виступи та заявляє про готовність відповідати на будь-які порушення перемир’я, але реальна військова міць організації суттєво знизилася. Ліванський уряд та армія отримали більше простору для дій — ухвалено плани роззброєння, а політичні союзники Хезболли частково відійшли. Організація зберегла підтримку серед частини шиїтської громади, але її здатність до масштабних наступальних операцій обмежена.
Хамас також зазнав важких втрат керівництва: Ях’я Сінвар та інші лідери були вбиті 2024 року. У липні 2026-го рух оголосив про розпуск свого надзвичайного уряду в Газі та передачу цивільного управління технократичному комітету. Це може бути спробою адаптуватися до післявоєнних реалій та зменшити тиск на організацію. Збройний потенціал Хамасу збережений частково, але контроль над територією став менш абсолютним.
Обидві групи демонструють високу стійкість: навіть після декапітації лідерства та руйнування інфраструктури вони знаходять способи відновлюватися та зберігати політичну суб’єктність. Проте 2024–2026 роки показали, що сучасні війни з високотехнологічним противником вимагають нових підходів — одних лише ракет та тунелів уже недостатньо.
Цікаві факти про Хезболлу та Хамас
- Назва, що говорить сама за себе. «Хезболла» походить безпосередньо з Корану і означає «Партія Бога». Це не просто бренд, а свідомий вибір, який підкреслює релігійну легітимність в очах шиїтської громади Лівану.
- Два обличчя однієї організації. Хезболла десятиліттями поєднувала роль політичної партії, яка брала участь у виборах і формувала уряди, з роллю потужної воєнізованої сили. Така гібридність робила її унікальною в регіоні.
- Тунелі як паралельна реальність. Мережа підземних ходів Хамасу в Газі сягала сотень кілометрів. Вона служила не лише для атак і оборони, а й для контрабанди товарів, створюючи цілу підземну економіку, яка частково годувала населення анклаву.
- Урок 2006 року. 34-денна війна з Ізраїлем досі вивчається в багатьох арміях світу як приклад успішної асиметричної оборони проти технологічно переважаючого противника. Хезболла тоді вперше масово застосувала протитанкові ракети проти бронетехніки.
- Зміна лідерства під ударами. Після вбивства Хасана Насралли у 2024 році та Ях’ї Сінвара того ж року обидві організації швидко призначили нових керівників — Наїма Касема та колективне керівництво Хамасу. Це продемонструвало наявність підготовленої ланки наступників.
- Соціальна робота як інструмент лояльності. Лікарні, школи та благодійні програми Хезболли та Хамасу десятиліттями забезпечували підтримку населення, де державні інститути були слабкими або відсутніми. Це створювало «державу в державі».
2024–2026 роки стали поворотними: ізраїльська кампанія проти Хезболли показала, що навіть найпотужніша проксі-армія може зазнати системного послаблення за лічені місяці, коли проти неї застосовують комбінацію високоточних ударів, розвідки та наземних операцій.
Майбутнє двох рухів у мінливому регіоні
Події останніх років змушують переосмислювати роль таких організацій. Ослаблення Хезболли в Лівані відкриває вікно можливостей для ліванської держави відновити монополію на силу, але водночас створює ризик внутрішньої нестабільності. Хамас, попри втрати, зберігає здатність до асиметричних дій і політичного маневрування, про що свідчить рішення про передачу цивільного управління в Газі.
Регіон продовжує жити в стані невизначеності. Перемир’я 2026 року тримається нестійко, а вимоги сторін — повне виведення військ з одного боку та гарантії безпеки й роззброєння — з іншого — залишаються далекими від компромісу. За цими процесами стоять не лише військові розрахунки, а й глибокі соціальні травми, економічні руйнування та покоління, що виросли в умовах постійної загрози.
Хезболла та Хамас — це не просто бойові формування. Це складні соціально-політичні явища, що вбирають у себе релігійні, національні та геополітичні суперечності Близького Сходу. Їхня подальша доля залежатиме не лише від рішень лідерів у Бейруті, Газі чи Тегерані, а й від того, чи знайдуть регіональні гравці та міжнародні посередники шляхи до стійкого врегулювання, яке враховуватиме інтереси всіх сторін конфлікту.
Олексій Паламарчук