Житель Київщини Артем Євдокименко двічі переживав глуху невідомість через брата Олександра. Той, працьовитий будівельник, восени 2024 року потрапив на службу в 48-му ОШБ. Взимку зв’язок обірвався. На початку січня 2025-го представники ТЦК повідомили родину: Олександр зник безвісти.
Артем знайшов у мережі відео: росіяни закинули гранату в бліндаж. Троє вибралися, серед них поранений Олександр, який вивів побратима. Бійці опинилися в полоні. Через п’ять-шість днів Артем упізнав брата на фото з перев’язаними руками — без пальців на лівій руці. Той був зарослий і схудлий.
Перший лист із Донецького СІЗО Артем перевірив зустрічними запитаннями. Усе підтвердилося. Далі Олександр написав: його судитимуть за членство в «терористичній організації» — так Росія називала 48 ОШБ. Вирок — 14 років: рік у тюрмі та 13 у колонії суворого режиму. Після вироку брата етапували до Верхньоуральська Челябінської області. Зв’язок знову зник.
Верхньоуральськ: закритий «чорний ящик»
Тюрма у Верхньоуральську — «критка» з найжорсткішим режимом. Сюди етапують засуджених за «тероризм». Адвокатка не змогла зустрітися з бранцем. За кілька днів до публікації Артем дізнався: брат живий, але касаційне засідання перенесли через технічні проблеми. Пізніше стало відомо, що наступне засідання відбулося без участі Олександра — у тюрмі заявили, що він відмовився вийти з камери.
У Донецькому СІЗО полонені стояли цілий день у коридорі, світло в камері не вимикали. У Верхньоуральську умови ще суворіші. За даними джерела, тут утримують українських військових, засуджених на кілька років. Скільки саме — невідомо. Ніхто з них ще не повернувся.
Загалом в Офісі генпрокурора фіксують 259 стаціонарних місць утримання українців у Росії та на окупованих територіях, 99 — для тимчасового. Деякі з них славляться масовими тортурами й вбивствами.
У Таганрозі в СІЗО № 2 загинули щонайменше 16 полонених від побиттів і відсутності меддопомоги. Тортури починалися з перших годин «прийомки»: електрошокери, гумові кийки, «розтяжка», бійки між полоненими. Четверо померли саме під час прибуття. Електрошок руйнував серцево-судинну систему, а голодування погіршувало стан.
У Кізелі в СІЗО № 3 журналістку Вікторію Рощину етапували з Таганрога. Вона була виснажена до кісток і загинула за кілька днів. Полонені розповідали про години побиття, гоління жінок налисо та вбивство цивільного під час перевірки.
У Мордовії ВК № 10 називали «маленьким Гуантанамо». Там загинули щонайменше троє полонених від жорстоких побиттів. Фельдшер Ілля Сорокін, якого бранці прозвали «Доктором Зло», бив електрошокером навіть при проханні про меддопомогу. Карали за все: зменшення гучності пропаганди, вбивство комара влітку. Службові собаки нацьковувалися на людей.
У Вязьмі СІЗО № 2 туберкульоз стал смертним вироком для щонайменше п’ятьох. Над тілами знущалися навіть після смерті. Снайперів, розвідників та «азовців» катували особливо винахідливо: розжареною праскою, лещатами, молотками. Начальник СІЗО бив палицею по руках і геніталіях.
У Камишині СІЗО № 2 загинули щонайменше семеро. Медики відповідали на скарги: «Частіше роби зарядку» або «А ти не чухай». Туди масово відправляли азовців під посилений режим.
У Каменськ-Шахтинському ВК № 12 до квітня 2024 року катували жорстоко. Загинули щонайменше шестеро: від голоду, інсульту, побиття, самогубства. Після запиту джерела важкопоранених вивезли, а колонію зробили показовою.
У Пакіно ВК № 7 загинули щонайменше троє. Одного довели до самогубства, а полонених змусили писати, що винні представники джерела. Адміністрація залучала російських в’язнів до знущань і пропонувала українцям підписати контракти з армією РФ.
За даними джерела, задокументовано 695 форм катувань. Серед них — побої руками, ногами, палицями, трубами; удари струмом від електрошокера, дротів і розетки; сексуальне насильство з предметами; припалювання вогнем і кип’ятком; імітація розстрілу; обливання сечею; підвішування; стояння по 16 годин; голод; відмова в медицині; гучна пропаганда цілодобово.
Офіс омбудсмана зазначає: поводження з полоненими має ознаки централізованої політики. Це кримінальне переслідування за участь у боях, фіктивні звинувачення, толерантність до катувань, обмеження доступу міжнародних організацій, примусове переміщення в далекі регіони та спроби «перевиховання». Умови в установах варіюються від відносно стерпних до надмірно жорстоких.
Абсолютна більшість репатрійованих заявляють про жорстоке поводження. Уже допитали понад 7000 потерпілих. Суди винесли 38 вироків, переважно заочно. У 2024 році екскерівника донецької «Ізоляції» Дениса Куликовського засудили на 15 років.
За спільним проєктом джерела та Асоціації родин захисників «Азовсталі», в російських тюрмах загинули щонайменше 206 полонених. Більшість тіл має ознаки побиття, відсутності меддопомоги та голодування. Нелюдське поводження провокує спроби самогубства. Наймасовішим убивством став теракт в Оленівці 2022 року — щонайменше 53 загиблих.
Деякі полонені помирають уже після повернення. Тероборонівець Сергій Добровольський прожив на свободі лише чотири дні. Валерій Зеленський — менше місяця. Руслан Мамедов — близько двох місяців. Причина — серцева недостатність і виснаження від тортур. Навіть молоді бійці отримують діагноз «серцева недостатність» і опіки від електрошоку.