На Львівщині відзначає 100-річний ювілей легендарна зв’язкова Української повстанської армії Катерина Чуба. Ще до повноліття вона долучилася до підпілля, пережила десять років заслання. Сьогодні, через вісім десятиліть, жінка знову чекає перемоги над давнім ворогом.
Пекло в 18: таємні депеші та зрада
Любов до України прищепив батько. Коли в лісах з’явилися перші повстанці, Катерина без вагань пішла в підпілля. Батьки довго не здогадувалися, що донька носить таємні депеші.
Катерина Чуба, зв’язкова УПА: «Усно могла передати, що десь були москалі, а так все було засекречено. Мені дали папери, і я відносила. Була моя Руда, Добротвір і Сілець. Не зважала ні на дощ, ні на сніг по коліно».
Та в 18 років її видали. Заарештували за доносом місцевого. Допити, побої, камери — спогади досі жахають.
Катерина Чуба: «Там пекло було. Били, питали, допитували…»
Василь Чуба, син: «У Кам’янці в камері були тортури, потім — тюрма на Лонцького у Львові. Коли тато ще був живий, ми ходили туди, і вони впізнавали вікна своїх камер».
Роль жінок у боротьбі та мрія про перемогу
Історики підкреслюють: жінки стали «нервовою системою» УПА. На дівчат звертали менше уваги, тож підпілля цим користувалося.
Микола Посівнич, історик: «Вони заплітали свої штафети — записки від командирів ОУН та УПА — у косички. Так оперативно передавали інформацію від села до села. Більшість врешті була викрита агентурою. Терміни були суворі — від 5 до 25 років, багатьох розстріляли».
Чоловіка Катерина зустріла на засланні в Норильську. Він теж допомагав повстанцям. У родинному альбомі — фото з таборів: Різдво на чужині, де люди трималися віри й ідеї.
Попри все, жінка виростила дітей та онуків у любові до Батьківщини. На ювілей почувається бадьорою й сильною духом.
Про нинішню війну говорить жорстко.
Катерина Чуба: «Вона [Росія] з одними кінчає, з іншими починає. Воює і воює. Але кінець буде їй. Бог на світі є. Хочу, щоб вона згинула з карти, щоб нарешті відстали ті москалі».
Олексій Паламарчук