Еполетні акули, відомі як «ходячі акули», здивували вчених новою рисою. Самки цього виду відкладають яйця без збільшення споживання енергії. Це суперечить традиційним уявленням про біологію та еволюцію.
Унікальні адаптації рифових мисливців
Еполетні акули живуть у мілководних коралових рифах. Вони «крокують» по морському дну хвилеподібними рухами грудних і черевних плавців. Така адаптація дозволяє проєживати вузькі щілини рифів і пересуватися по оголених ділянках суші під час відпливу.
Ще одна особливість — стійкість до нестачі кисню. Ці акули знижують частоту серцебиття та дихання, обмежують кровопостачання частин мозку. Так вони виживають у критичних умовах.
Існує дев’ять видів ходячих акул. Усі вони еволюційно молоді: генетичні дані вказують на появу близько 9 мільйонів років тому.
Революційне дослідження розмноження
Формування яйцеклітин зазвичай вимагає величезних затрат енергії. Але еполетні акули — виняток. Вчені з Університету Джеймса Кука відстежували п’ятьох самок протягом тритижневого циклу. Вони вимірювали споживання кисню, склад крові та гормональні зміни.
Результати шокували: метаболізм залишався стабільним до, під час і після відкладання яєць.
«Ми очікували, що коли акули вироблять цю складну яйцеклітину, їхнє споживання енергії різко зросте. Але не було жодного зростання споживання енергії, воно було абсолютно незмінним», — зазначила морська біологиня Джоді Раммер.
Провідна авторка дослідження Керолін Вілер додає: стабільність показників ставить під сумнів уявлення про фізіологію хондрихтових риб. На відміну від багатьох морських видів, які в умовах стресу «обирають» між виживанням і продовженням роду, еполетні акули здатні робити і те, й інше одночасно.
У нестабільному середовищі з мінливою їжею та киснем такі адаптації — ключ до успіху.
Олексій Паламарчук