Нещодавно дружина політв’язня Івана Яцкіна повідомила, що чоловік починає втрачати зв’язок із реальністю. Людина з роками залізної витримки та проукраїнської позиції через нелюдські умови тепер має плутані думки та дезорієнтацію.
У 2021 році в Сімферопольському СІЗО Яцкін виходив накульгуючи із забинтованими ногами. На запитання про справи він відповідав: «Нічого, гниємо потихеньку». Минуло п’ять років — і ситуація погіршилася. У нього прогресують трофічні виразки на ногах. Яцкін зізнався, що перші пів року після затримання у 2019-му майже не пам’ятає, бо йому кололи препарати, які пригнічували волю. Таким чином російська сторона руйнує розум сильного чоловіка та батька трьох дітей.
Стан інших політв’язнів
71-річна Галина Довгопола, найстарша політбранка, нещодавно перенесла інсульт. Її повернули з лікарні до колонії 5 липня. Через важкий стан вона не може самостійно дійти до вбиральні та побоюється, що не переживе наступної зими.
У Тофікa Абдулгазієва діагностовано термінальну неоперабельну стадію гліобластоми. Питання, чи зможе він померти серед рідних на волі, залишається відкритим. Патріот України Костянтин Ширінг мав хронічні захворювання серця. У 2023 році він помер у російській в’язниці, так і не дочекавшись обміну. Володимир Якименко вже дев’ять років сидить у в’язниці, більшість часу — в суворих умовах або штрафному ізоляторі. Офіцери Військово-Морських Сил України Володимир Дудка, Дмитро Штибліков та Олексій Бессарабов перебувають у полоні вже десять років. Загалом таких людей з початку окупації Криму понад 300.
З того часу змінилося три уповноважених з прав людини. Багато чиновників приїжджають на обміни для фото з полоненими, але ніхто не заявив про недостатню кількість повернених цивільних та не подав у відставку.
За даними з 2022 по 2026 рік з російського полону повернули 465 цивільних осіб. Це в середньому 93 особи на рік, або 6,5% від усіх звільнених. Щоб повернути 1978 верифікованих цивільних, знадобиться 52 роки. Для понад 16 тисяч зниклих безвісти — 421 рік.
Структури, відповідальні за повернення полонених, — Координаційний штаб під керівництвом ГУР, Офіс Омбудсмана, Об’єднаний центр при СБУ та Національне інформаційне бюро. Алгоритм їхніх дій невідомий. Переговорний процес триває без зайвого галасу, однак люди хворіють і помирають.
Напрямок повернення цивільних потребує посилення досвідченими правозахисниками, які роками захищають саме цю категорію. Серед них Людмила Янкіна, Ольга Скрипник, Тетяна Катриченко, Тетяна Печончик, Ігор Котелянець, Ескендер Барієв та Костянтин Давиденко. Йдеться не про заміну, а про залучення фахівців, які знають історії, близьких та стан здоров’я кожного.
Класичний підхід до обмінів цивільних повністю заблокований. Ми не можемо змусити Росію дотримуватися міжнародного права, але можемо посилити переговорну групу. Це дозволить Івану, Галині, Тофіку та сотням інших дочекатися повернення додому живими.
Владислав Єсипенко