Українські Су-24, успадковані після розпаду Радянського Союзу, перетворилися на гнучкий інструмент далекобійних ударів. Завдяки інтеграції британських крилатих ракет Storm Shadow та французьких SCALP-EG ці машини 7-ї тактичної авіаційної бригади завдали низки чутливих ударів по російському Чорноморському флоту й командних пунктах агресора. Попри бойові втрати та технічні виклики, флот цих надзвукових бомбардувальників демонструє високу адаптивність і продовжує відігравати помітну роль у захисті українського неба та акваторії у 2026 році.
Модифікації, проведені українськими фахівцями спільно з партнерами, дозволили поєднати радянську платформу з сучасними західними засобами ураження. Це дало змогу перейти від ризикованих бомбометань на малій висоті до безпечніших пусків на великій відстані. Екіпажі, які роками тренувалися в умовах обмежених ресурсів, довели, що навіть літак 1970-х років за правильного підходу здатен ефективно протистояти сучасним загрозам.
Історія літака та його шлях в Україні
Су-24 (за класифікацією НАТО — Fencer) народився наприкінці 1960-х як відповідь на потребу в надзвуковому фронтовому бомбардувальнику, здатному проривати ППО на малій висоті. Перший політ відбувся 17 січня 1970 року, а на озброєння радянських ВПС літак надійшов 1975-го. Серійне виробництво всіх модифікацій припинили 1993 року — загалом збудували близько 1200 машин, з них понад 770 у варіанті Су-24М та похідних.
Після 1991 року Україна отримала близько двохсот Су-24 різних модифікацій. Основним експлуатантом стала 7-ма тактична авіаційна бригада (тоді ще полк) у Старокостянтинові Хмельницької області. На початок повномасштабного вторгнення боєготових машин було небагато — оцінки коливалися від 10 до 20. Проте завдяки ремонтним потужностям Миколаївського авіаційного заводу та підтримці партнерів частину машин повернули в стрій, а деякі розвідувальні Су-24МР переобладнали під носії далекобійних ракет.
Технічні можливості, що досі вражають
Крила Су-24М здатні змінювати стрілоподібність від 16° до 69°. На розкладених крилах літак добре керується на малій швидкості та під час зльоту-посадки, а в складеному положенні розвиває швидкість до 1800 км/год на висоті. Два двигуни АЛ-21Ф-3А забезпечують форсажну тягу понад 22 тонни. Бойовий радіус з підвісними баками сягає 570 км, а перегінна дальність — майже 2900 км.
Система навігації та прицілювання ПНС-24М «Тигр-НС» з лазерно-телевизионною станцією «Кайра-24» дозволяє наносити точні удари керованими бомбами та ракетами в будь-яку погоду й час доби. Бортовий комплекс оборони БКО-2 «Карпати» включає станції попередження про опромінення, теплові пастки та дипольні відбивачі. Екіпаж із двох осіб сидить пліч-о-пліч — це покращує взаємодію під час складних маневрів на малій висоті.
Максимальне бойове навантаження — 8000 кг на восьми точках підвіски. Крім некерованих бомб і ракет, Су-24М може нести керовані Х-29, Х-59, а після модернізації — західні Storm Shadow/SCALP-EG.
Адаптація до війни 2022–2026 років
На початку повномасштабного вторгнення українські Су-24 виконували завдання з безпосередньої підтримки військ, іноді на гранично малій висоті. Такі місії були вкрай ризикованими — російська ППО та винищувачі активно полювали за бомбардувальниками. Втрати перших місяців були значними.
З 2023 року ситуація змінилася. Фахівці переобладнали частину машин (переважно розвідувальні Су-24МР) під носії британських та французьких крилатих ракет. Для цього використовували досвід і навіть вузли від списаних британських Tornado. Ракети підвішували на спеціальні пілонові, а цілевказання вводили на землі. Тепер екіпаж міг запустити Storm Shadow з безпечної відстані, не входячи в зону дії більшості російських засобів ППО.
Така трансформація перетворила старі бомбардувальники на платформу для глибоких ударів по окупованому Криму та тиловим об’єктам агресора.
Результати, які говорять самі за себе
У липні 2023 року український Су-24 завдав удару по командному пункту 58-ї загальновійськової армії РФ у Бердянську — загинув генерал-лейтенант Олег Цоков. У вересні та листопаді того ж року послідували удари по судноремонтному заводу в Севастополі та кораблебудівному в Керчі. Було пошкоджено або знищено десантний корабель «Новочеркаськ», корвет «Аскольд», а також підводний човен «Ростов-на-Дону» в сухому доку.
Ці операції суттєво послабили російський флот у Чорному морі, змусивши його відвести частину кораблів далі від українських берегів. Кожен успішний пуск — це результат не лише техніки, а й точної розвідки, ретельного планування та мужності екіпажів, які виходили на бойове завдання, знаючи про щільне прикриття противника.
Втрати та жива стійкість
За відкритими даними, до кінця 2023 року Україна втратила близько 18 Су-24М та кілька Су-24МР. У 2026 році, 16 червня, під час виконання бойового завдання на Хмельниччині розбився ще один Су-24М 7-ї бригади — екіпаж загинув. Попри це, бригада не лише зберегла боєздатність, а й, за деякими оцінками, навіть збільшила кількість справних машин порівняно з довоєнним періодом завдяки відновленню зі зберігання та модернізації.
Кожен втрачений літак — це трагедія для екіпажу та родин. Водночас ці втрати підкреслюють інтенсивність застосування та високу ціну, яку платить Україна за контроль над морем і удари в глибину.
Цікаві факти про Су-24
- Крила-хамелеони. Змінна стрілоподібність дозволяє одному й тому самому літаку злітати з короткої смуги, як транспортник, і мчати на швидкості понад 1,5 Маха, як винищувач. Це рідкісна для свого часу технологія, яку західні конструктори масово не повторили.
- Перший радянський тактичний бомбардувальник з дозаправкою в повітрі. Система УПАЗ-А дала змогу значно збільшити бойовий радіус без проміжних посадок — важлива перевага для операцій над великими територіями.
- «Кайра-24» — очі та руки точності. Лазерно-телевизионна станція дозволяла наводити керовані бомби та ракети з горизонтального польоту, не ризикуючи пікіруванням, як старіші машини.
- Міст між епохами. Українські інженери поєднали радянську платформу 1970-х з британськими та французькими ракетами 21-го століття — приклад практичної інженерної винахідливості в умовах війни.
- Вплив на флот. Завдяки Су-24М Україна змогла потопити або серйозно пошкодити кілька великих десантних кораблів і підводний човен РФ, чого не вдавалося жодній іншій країні з часів Другої світової в подібному масштабі.
- Живучість конструкції. Попри вік, багато машин після ремонту та модернізації повертаються в стрій. Деякі екземпляри налічують десятки років служби, але за правильного обслуговування продовжують виконувати завдання.
Су-24 в українській авіації — це не просто старий літак. Це історія про те, як техніка радянської епохи, поєднана з сучасними рішеннями та відвагою людей, продовжує захищати країну. Кожна місія, кожен успішний пуск ракети чи точне бомбометання — це результат напруженої роботи інженерів, розвідників, планувальників і, звісно, самих екіпажів, які щодня ризикують життям у небі.
У 2026 році ці бомбардувальники залишаються важливою частиною Повітряних сил України. Їхній досвід показує: навіть у найскладніших умовах можна знаходити нестандартні рішення, які змінюють баланс сил. Історія Су-24 в Україні ще не завершена — вона триває разом із боротьбою за свободу.