Житель Київщини Артем Євдокименко знає, що таке глуха невідомість. За два роки він двічі опинявся в ній через брата Олександра. Той, працьовитий будівельник, восени 2024 року потрапив до 48-ї ОШБ. Взимку зв’язок урвався. Рідні зверталися до ТЦК та частини — відповідали, що боєць на завданні.
На початку січня 2025-го представники ТЦК повідомили: Олександр зник безвісти. Це був перший етап невідомості. Пізніше Артем побачив у мережі відео: росіяни закинули гранату в бліндаж. Троє вибралися, серед них поранений Олександр, який вивів побратима. Вони потрапили в полон.
Через п’ять-шість днів Артем знайшов фото брата з перев’язаними руками. «У брата немає пальців на лівій руці, переплутати неможливо. Він був зарослий і схуд, але я впізнав», — розповідає Артем. Перший лист із Донецького СІЗО спершу здався сумнівним, проте відповіді на контрольні запитання підтвердили: це Олександр.
У наступних листах брат повідомив про суд за «терористичний акт за обтяжуючих обставин». Вирок — 14 років: рік у тюрмі та 13 у колонії суворого режиму. Після цього Артем знав лише одне: брата етапували до Верхньоуральська Челябінської області. Зв’язок знову обірвався.
Верхньоуральськ: закрита «критка»
Тюрма у Верхньоуральську — одна з семи «криток» Росії, де людей тримають у камерах за жорстким режимом. Раніше тут сиділи Зінов’єв, Каменєв і Радек. Сьогодні для родичів українських полонених це місце залишається закритим. «Там утримуються українські військові, засуджені за тероризм. Скільки їх і що з ними відбувається — невідомо», — каже голова Медійної ініціативи за права людини Тетяна Катриченко.
У Росії та на окупованих територіях нараховують 259 стаціонарних місць утримання полонених і 99 тимчасових. Деякі з них мають особливо жахливу славу через тортури та вбивства. Ось найвідоміші з них.
Таганрог, Кізел, Мордовія та інші
У СІЗО № 2 Таганрога загинули щонайменше 16 українських полонених — найбільше серед усіх місць. Тортури починалися з «прийомки»: електрошок, гумові кийки, «розтяжка», бійки. Четверо померли саме під час прибуття. У Кізелі полонених били годинами, жінок стригли налисо. У Мордовії (ВК № 10) катували електрошоком до повного розряду пристрою, нацьковували собак. У Вязьмі основною причиною смерті став туберкульоз — щонайменше п’ятеро загиблих. У Камишині загинули семеро, а в Каменськ-Шахтинському — шестеро. У Пакіно змушували писати пояснювальні записки після суїцидів і пропонували вступити до російської армії.
Загалом задокументовано 695 форм катувань: побої, електрошок, сексуальне насильство, імітація розстрілу, голод, відмова в медицині. «Поводження з полоненими має характер централізованої політики», — зазначають в Офісі омбудсмана. У російських тюрмах загинули щонайменше 206 військовополонених. Багато репатрійованих тіл мають сліди тортур, а звільнені часто помирають незабаром після обміну від серцевої недостатності та виснаження.