Вчора, гортаючи тексти про зміну уряду, я помітив дивне: колонки експертів, пости економістів і репортажі з Ради, написані розумними людьми з різними поглядами, описували один і той самий краєвид. Описи відрізнялися деталями, але горизонт був спільним.
Мене як методолога це зачепило сильніше за саму відставку. Коли розумні люди бачають однаково, це свідчить не про них, а про невидиму рамку, всередині якої вони сприймають проблему.
Чотири жанри реакцій
Реакції вклалися в чотири жанри: кадровий — хто заходить і хто сильніший; менеджерський — якою має бути програма; конституційний — про перевернуту послідовність і імітацію без виборів; інституційної пам’яті — про те, як кожне «обнулення» унеможливлює довгу гру.
Усі вони відповідають на питання «як зробити уряд кращим», але майже ніхто не ставить питання «чому система стабільно відтворює саме такі уряди». Донелла Медоуз радить визначати мету системи за її стійкою поведінкою, а не деклараціями.
Уряд, дотичний до найбільшого корупційного скандалу повномасштабної війни, допрацьовує до літа. Ротацію без названого провалу проводять за дні. Програму на 342 сторінки парламент не голосує. Кабмін працює рік без вотуму довіри. Закон про звітування міністрів лежить непідписаним до потрібного моменту. Звіт прем’єрки триває чотири хвилини й завершується оплесками.
Картина зламаної машини не пасує. Машина працює бездоганно, але її реальна мета — утримання керованості політичного поля — не збігається з декларованою: ефективне врядування в умовах війни.
З системної рамки видно три речі. Ротація — це клапан для випуску пари, який за традицією знімає тиск, але не розв’язує проблему. Система послідовно видаляє міністрів, які набувають власної суб’єктності. І в текстах немає адресата: уряд, який щойно замінили без пояснень, не може сам себе трансформувати.
Над параметрами й правилами стоять контури зворотного зв’язку — підписаний закон про звітування, фінансова автономія громад, незалежність антикорупційної інфраструктури. Вище — парадигма, з якої система виростає. Цього тижня про культуру не згадали взагалі, хоча президент — перший в історії з креативної індустрії.
Дуглас Норт наприкінці життя дійшов висновку, що траєкторію країни визначають не формальні інститути, а системи уявлень під ними. Противник це розуміє: нищить архіви й музеї, бо воює з рамкою.
Експеримент простий: якщо механізм справжній, наступна ротація відбудеться влітку наступного року, незалежно від результатів. Якщо тиск вулиці перетвориться на постійний контур зворотного зв’язку, система зміниться.