Супутник Урана Міранда ховає під крижаною корою давній океан. Це теоретично робить його придатним для життя. Висновки базуються на архівних даних місії «Вояджер-2» та сучасних моделях внутрішньої структури.
Про це повідомляє джерело.
Ознаки океану 100–500 мільйонів років тому
Команда під керівництвом Тома Нордхайма з Лабораторії прикладної фізики Університету Джонса Гопкінса виявила сліди рідкого океану. Він існував 100–500 мільйонів років тому. Глибина сягала 100 кілометрів під крижаним шаром товщиною до 30 кілометрів. Науковців здивував об’єм води на такому малому супутнику.
До дослідження долучилися Калеб Стром з Університету Північної Дакоти та Алекс Паттофф з Інституту планетарних наук у США. Вони порівняли знімки «Вояджера-2» з комп’ютерними моделями поверхні та внутрішніх процесів Міранди. Результати вказують: геологічні деформації виникли від тепла орбітального резонансу. Гравітаційні взаємодії з іншими супутниками Урана генерували енергію.
Попри відстань від Сонця, це тепло тримало воду рідкою тривалий час. Океан міг частково зберегтися й досі, хоч і зменшився.
Загадки рельєфу з 1986 року
У 1986-му «Вояджер-2» передав перші знімки Міранди. Поверхня вражала: борозни, обриви, трапецієподібні корони. Ці структури стали ключем для нового аналізу.
Доказів сучасного океану чи життя поки немає. Та Міранда приєднується до океанічних світів на кшталт Енцелада чи Європи – перспективних для пошуків позаземного життя.
«Щоб по-справжньому зрозуміти потенціал Міранди, нам потрібно запустити нові місії до Урана. А доти ми затамуємо подих і з великим нетерпінням спостерігаємо за цим крижаним супутником», – зазначається в статті.
Олексій Паламарчук