У будь-якому селі України видно алеї героїв — великі портрети захисників, які віддали життя за незалежність. Це найочевидніша ціна війни. Поступово суспільство вчиться говорити й про інші видимі втрати: полон, зникнення безвісти, поранення та реабілітацію. З’являються фонди, центри та журналістські матеріали. Однак війна руйнує не лише тіла й міста. Вона нищить сім’ї, зв’язки між батьками й дітьми, нормальне дорослішання та ментальне здоров’я мільйонів людей.
Розлучення та втрата батьківства
За даними джерела, навесні 2026 року в ЄС під тимчасовим захистом перебували понад 4,3 млн українців, переважно жінок і дітей. Найбільше — у Німеччині, Польщі та Чехії. Це масове розділення родин. Статистика Польщі показує: у 2024 році українці стали найчастішими іноземними партнерами в шлюбах з поляками. Багато пар не витримують відстані. «Я втрачаю найцінніше з життя мого сина», — ділиться один багатодітний батько, чия дитина живе в Канаді.
Батьри, які служать з 2022 року, бачать дітей лише на екрані смартфона. Донька чи син, яким рік-два, не впізнають тата, що приїжджає раз на пів року. Дитина вчиться плавати чи кататися на велосипеді без батька. Дослідження джерела свідчать: тривала відсутність батька, поєднана з розлученням чи переїздом, підвищує ризики проблем зі школою, адаптацією та психічним здоров’ям у дорослому віці. Інше джерело підтверджує зв’язок між залученістю батька та освітніми результатами дітей.
Понад мільйон людей у війську, 90 % — чоловіки старше 30 років, часто з дітьми. Близько 4,3 млн українців за кордоном — це мільйони дітей, які дорослішають без тата поруч. Усі ці люди, як і ті, хто загинув чи поранений, стали на захист країни й ризикували всім.
Невидима жертва — час поруч із дітьми, перші слова, кроки та домашні завдання. Ніхто не поверне цих хвилин. Ніхто не створює центрів підтримки для батьків, які втратили емоційний контакт і сім’ю. Ми всі потребуємо поваги один до одного. Кожен українець платить свою ціну. Повага до болю іншого — це і є перемога.
Церковний Юрій