П-35 — це радянська крилата протикорабельна ракета, розроблена в ОКБ-52 під керівництвом Володимира Челомея як подальший розвиток моделі П-5. Вона отримала індекс 4К44 і стала однією з перших у світі систем, здатних вражати кораблі за радіолокаційним горизонтом з можливістю селективного вибору цілі оператором.
Її поява у 1962 році кардинально змінила підхід до морських операцій: флот отримав інструмент, що змушував супротивника розосереджувати сили та посилювати захист авіаносних з’єднань. Модифікації, зокрема 3М44 «Прогресс», досі зберігаються на озброєнні і використовувалися під час ударів по Україні у 2024 році з берегових комплексів «Редут» та «Утёс».
Сьогодні п-35 залишається яскравим прикладом того, як інженерні рішення середини минулого століття продовжують впливати на сучасні конфлікти, поєднуючи надзвукову швидкість, комбіновану систему наведення та значну бойову частину.
Історія створення та випробувань п-35
У серпні 1956 року Постанова Ради Міністрів СРСР № 1149-592 запустила розробку двох близьких за конструкцією ракет — П-6 для підводних човнів та П-35 для надводних кораблів. Головним конструктором виступив Володимир Челомей, а система управління «Антей» створювалася в НИИ-49.
Перший пуск п-35 відбувся 21 жовтня 1959 року. Випробування проходили складно: на дослідному судні ОС-15 у Каспійському морі перша серія з семи пусків дала незадовільні результати через проблеми з апаратурою наведення. Після доопрацювань у 1962–1963 роках тести стали успішними.
Під час одного з пусків інертна бойова частина пробила борт недобудованого лідера ескадрених міноносців проекту 48 «Київ» водотоннажністю 2500 тонн, розірвала палубу на 50 метрів і пробила днище — корабель затонув за три хвилини. Це яскраво продемонструвало руйнівну силу навіть без вибухівки.
Прийняття на озброєння п-35 відбулося у 1962 році, а П-6 — у 1964-му. Паралельно створювалася авіаційна система розвідки та цілевказання «Успіх», яка вперше у світі передавала реальне радіолокаційне зображення з літака Ту-95РЦ або Ту-16РЦ безпосередньо на корабель-носій.
Конструкція та технічні характеристики п-35
Ракета п-35 має циліндричний фюзеляж з оживальною головною частиною, крило високої стрілоподібності та вертикальний стабілізатор під корпусом. Повітрозабірник оснащений конічним центральним тілом для зменшення втрат тиску. Старт відбувається за допомогою двох твердопаливних прискорювачів СПРД-38 загальною тягою близько 60 тонн, які працюють 1,2–1,55 секунди, після чого вмикається маршовий турбореактивний двигун КР-7-300.
Основні характеристики п-35 (для порівняння наведено дані П-6):
| Параметр | П-35 (надводні кораблі) | П-6 (підводні човни) |
|---|---|---|
| Довжина | 9,8–10 м | 10,9 м |
| Стартова маса | 4,5 т | 5,3 т |
| Дальність | до 300 км | до 450 км |
| Швидкість | М=1,3–1,5 | М≈1,4 |
| Висота польоту | 400–7000 м | від 400 м |
| Бойова частина | 800–1000 кг (фугасно-кумулятивна або ядерна) | до 1000 кг |
Дані узагальнені з відкритих джерел, зокрема матеріалів сайту wikipedia.org та архівних технічних описів.
Модифікація 3М44 «Прогресс», прийнята на озброєння у 1982 році, отримала покращену помехозахищену систему наведення та нижчу висоту на кінцевому етапі для підвищення скритності.
Система наведення «Антей» та профіль польоту п-35
Найбільш революційним елементом п-35 стала комбінована система наведення «Антей». На маршевій ділянці ракета летіла на великій висоті (до 7 км), щоб зберігати радіолокаційний контакт з носієм. РЛС-візир ракети передавав зображення цільової обстановки на корабель, де оператор вручну обирав пріоритетну ціль — наприклад, авіаносець у складі ордера.
Після захоплення цілі ракета знижувалася до 100–400 м і переходила на активне самонаведення. Такий підхід дозволяв проводити селективні удари по конкретних кораблях, а не просто «стріляти в натовп». Існував і повністю автономний режим без участі оператора.
Для стрільби за горизонтом використовувалася система «Успіх» — літаки-розвідники передавали дані на відстань до 7000 км. Це була перша у світі розвідувально-ударна система такого масштабу. П-35 могла також перенастроюватися для ударів по наземних цілях: система «Блок» перемикалася з морського режиму «М» на береговий «Б», і ракета пікірувала під кутом 80°.
Носії п-35 та берегові комплекси
На надводних кораблях п-35 встановлювалася на ракетних крейсерах проекту 58 («Грозний», «Адмірал Фокін», «Адмірал Головко», «Варяг») — по дві счетверені поворотні пускові установки СМ-70. На великих протичовнових кораблях проекту 1134 використовували спарені неперевантажувані установки КТ-35, наведення яких здійснювалося поворотом корпусу корабля.
Для підводних човнів створили варіант П-6 з контейнерними установками СМ-49, що піднімалися на 14–15° для надводного старту. Човни проектів 651 та 675 могли нести до восьми таких ракет.
У 1966 році на базі п-35 створили мобільний береговий комплекс «Редут» на шасі ЗІЛ-135 або БАЗ-135. Стаціонарний комплекс «Утёс» (він же «Об’єкт-100» у Криму) також отримав модернізовані ракети. Саме з цих комплексів, ймовірно, й наносилися удари п-35 по Україні у січні 2024 року.
Бойове застосування п-35 у минулому та сьогоденні
Масового бойового застосування п-35 у роки холодної війни не зафіксовано — ракета більше служила фактором стримування. Однак її поява суттєво вплинула на доктрину ВМС США та НАТО: авіаносні групи отримали посилений ескорт і нові системи ППО.
У січні 2024 року Росія застосувала рідкісну для сучасності 4-тонну ракету п-35 (ймовірно, версію 3М44 «Прогресс») під час ударів по Україні. Запуск, за оцінками експертів, здійснювався з берегових комплексів «Редут» або «Утёс». Це стало одним з небагатьох задокументованих випадків використання цієї старої, але все ще потужної зброї в реальному конфлікті.
Цікаві факти про п-35
- Одна інертна бойова частина п-35 пробила наскрізь і потопила 2500-тонний корабель-мішень «Київ» за три хвилини — без жодного грама вибухівки.
- П-35 стала першою радянською ракетою, для якої створили систему селективного наведення: оператор на кораблі міг обирати конкретний корабель у ворожому ордері за радіолокаційним зображенням.
- Система «Успіх» вперше у світі передавала живе радіолокаційне зображення з літака безпосередньо на корабель на відстань тисяч кілометрів.
- Ракета могла перенастроюватися для ударів по наземних цілях — достатньо було переключити режим «Блок» з морського на береговий.
- У кожній четвертій ракеті на крейсерах проекту 58 містилася спеціальна (ядерна) бойова частина потужністю 20 кілотонн.
- Модифікація 3М44 «Прогресс» 1982 року отримала значно кращу помехозахищеність і нижчу висоту підльоту, що зробило її небезпечнішою для сучасних систем ППО.
- Попри вік понад 60 років, п-35 досі зберігається в арсеналах і демонструє, що правильно спроектована надзвукова крилата ракета з комбінованим наведенням не втрачає актуальності навіть у 2020-х.
Кожна з цих деталей показує, наскільки глибоко радянські конструктори продумали не лише «залізо», а й тактику застосування. П-35 не просто літала далеко й швидко — вона давала командиру реальну можливість управляти ударом на відстані сотень кілометрів, обираючи найважливішу ціль у реальному часі.
Сьогодні, коли дрони та гіперзвукові ракети заполонили новини, п-35 нагадує: класичні інженерні рішення, народжені в епоху вакуумних ламп і аналогових систем, досі здатні впливати на хід подій. Її історія — це не лише про технології, а про те, як одна вдала ідея може пережити десятиліття і знову опинитися в центрі уваги.
Олексій Паламарчук