До першої річниці уряду Юлії Свириденко залишалося п’ять днів. Натомість президент Володимир Зеленський оголосив про зміну політичної стратегіі та кадрові перестановки. Наступного дня прем’єр-міністерка подала заяву про відставку, а парламент її підтримав. У відставку автоматично йде весь склад Кабміну.
Причин змін суспільство так і не почуло. Залишаються лише здогадки: чи впорався уряд зі своїми завданнями, за якими критеріями його оцінювали та чи йдеться про зміну державних пріоритетів. Сюрпризом новина стала й для народних депутатів — вони дізналися про оновлення з дописів президента в соцмережах та медіа.
Хто має оцінювати роботу уряду
Президент не може одноосібно призначати чи звільняти Кабмін. Прем’єра, міністрів оборони та закордонних справ призначає Верховна Рада за поданням глави держави. Інших членів уряду — за поданням прем’єра. Уряд відповідальний перед президентом і парламентом, але підзвітний саме Верховній Раді. Депутати мали б перевіряти виконання зобов’язань, заслуховувати міністрів та аналізувати рішення впродовж усієї роботи Кабміну.
На практиці ключовим центром ухвалення рішень залишається президент. Це відкриває питання підзвітності: навіщо звітувати перед парламентом, якщо фактично не він визначає долю міністра. Суспільство отримує політичний вердикт без публічного аналізу роботи уряду, чітких висновків і пояснень, що саме зміниться з новим складом.
За законом уряд формують за участі президента, Верховної Ради та кандидата на посаду прем’єра. Неформальні перемовини — звична частина процесу. Проблема виникає, коли вони повністю підміняють відкриту процедуру, а парламент стає лише технічним виконавцем рішення, ухваленого в іншому місці. Депутати не отримали пояснень щодо причин змін. Їхні голоси перетворюють ініціативу президента на рішення про призначення, але відповідальність за проголосоване повністю перекласти неможливо.
Уряд без затвердженої програми та втрата пам’яті
Відставка Свириденко збіглася із закінченням річного терміну її роботи. Свій проєкт програми діяльності уряд подав до Верховної Ради у вересні 2025 року, проте його так і не схвалили. Без затверджених цілей оцінювати ефективність Кабміну складно. Можна аналізувати плани пріоритетних дій, бюджет та виконання міжнародних зобов’язань, але це переважно публічні обіцянки без обов’язкового характеру.
Кадрові перестановки часто супроводжуються зміною архітектури виконавчої влади: міністерства об’єднують, розділяють, перейменовують. Реорганізація триває місяці — зазвичай до пів року. У цей час значна частина ресурсів іде на відновлення процесів. Прикладом поганої практики стало міністерство національної єдності. Новий уряд ризикує втратити час на внутрішню перебудову замість реалізації політики.
Зміна уряду змусить почати заново парламентський шлях 142 урядових законопроєктів, внесених попереднім складом і не прийнятих у першому читанні. Це сповільнить виконання євроінтеграційних зобов’язань та отримання міжнародної підтримки. Під час війни таких ресурсів обмаль. Будь-які кадрові рішення варто оцінювати не лише з погляду політичної доцільності, а й реалістичності впровадження. Новому Кабміну варто підготувати повноцінну програму діяльності з вимірюваними цілями та вчасно подати її до парламенту. Це дасть річний імунітет від відставки та чітке розуміння, за що саме відповідає уряд.