Алі Лариджані поєднував у собі риси, які рідко зустрічаються в іранській еліті: глибоке академічне знання західної філософії, бойовий досвід командира Корпусу вартових ісламської революції та рідкісну здатність знаходити компроміси між жорсткими фракціями влади. Народжений у Наджафі 3 червня 1958 року, він пройшов шлях від студента математики та інформатики до доктора філософії, автора праць про Імануїла Канта, а згодом — до однієї з найвпливовіших посад у державі. Після загибелі аятоли Алі Хаменеї 28 лютого 2026 року саме Лариджані взяв на себе реальне кермо країни, хоча формальним верховним лідером став Моджтаба Хаменеї. Його життя обірвалося 17 березня 2026 року внаслідок прицільного ізраїльського авіаудару в Тегерані під час масштабного конфлікту з США та Ізраїлем.
Протягом більш ніж трьох десятиліть Лариджані обіймав ключові посади: міністр культури та ісламської орієнтації, голова державного телебачення і радіо ІРІБ, секретар Верховної ради національної безпеки у 2005–2007 та знову з серпня 2025 року, спікер Меджлісу (парламенту) протягом рекордних 12 років. Він відігравав центральну роль у ядерній дипломатії Ірану, підтримував угоду про всеосяжний план дій (JCPOA) 2015 року та водночас вважався прагматиком із твердою позицією щодо Заходу. Сімейні зв’язки з впливовим духовенством і особистий авторитет у силових структурах робили його незамінним «мостом» між різними центрами влади.
У 2025 році президент Масуд Пезешкіан, відомий реформаторськими поглядами, знову призначив Лариджані секретарем Верховної ради національної безпеки. Після смерті Хаменеї Лариджані став де-факто головним координатором оборони, зовнішньої політики та внутрішньої стабільності. Його загибель стала одним із найсерйозніших ударів по іранському керівництву за весь період війни 2026 року.
Ранні роки: від Наджафа до університетських аудиторій Тегерана
У священному для шиїтів іракському місті Наджаф 3 червня 1958 року народився Алі Ардашир Лариджані. Його батько, великий аятола Хашем Лариджані (також відомий як Хашемі Мірза Амолі), належав до впливової мазандеранської родини з околиць Амоля. Через тиск шахського режиму Рези Пахлаві сім’я змушена була жити в еміграції; батько Лариджані перебував у вигнанні ще з 1930-х років. Після ісламської революції 1979 року родина повернулася до Ірану.
Лариджані здобув класичну релігійну освіту в семінарії Кума, але водночас завершив технічну освіту. 1980 року він закінчив Технологічний університет імені Шаріфа за спеціальністю математика та інформатика. Спочатку планував продовжити наукову кар’єру в комп’ютерних науках, проте після консультації з майбутнім тестем — видатним філософом і ідеологом революції Мортезою Мотаххарі — обрав філософію. Мотаххарі, якого вбили 1979 року, мав величезний вплив на молодого Лариджані.
У Тегеранському університеті Лариджані захистив магістерську та докторську дисертації з західної філософії. Його докторська робота 1995 року була присвячена «Філософії математики Канта». Науковими керівниками були Голям-Алі Хаддад-Адель та Карім Моджтагеді. Лариджані вивчав також Сола Кріпке та Девіда Льюїса, опублікував кілька книг з цих тем і певний час викладав на факультеті літератури та гуманітарних наук Тегеранського університету. Аналітичний розум, загартований логікою Канта, пізніше допомагав йому в складних політичних маневрах.
Військова служба та перші кроки у великій політиці
1981 року Лариджані вступив до Корпусу вартових ісламської революції (КВІР). Під час ірано-іракської війни 1980–1988 років він служив командиром і дослужився до звання бригадного генерала. Цей досвід сформував у нього глибоке переконання в необхідності сильної оборони та іранського націоналізму. До 1993 року він залишався пов’язаним із силовими структурами.
У середині 1990-х років Лариджані увійшов до уряду президента Алі Акбара Хашемі Рафсанджані — одного з найпрагматичніших лідерів післяреволюційного Ірану. 1992–1997 років він обіймав посаду міністра культури та исламської орієнтації. З 1994 по 2004 рік очолював Ісламську республіканську телерадіомовну корпорацію (ІРІБ) — головний державний медіа-ресурс, підпорядкований безпосередньо верховному лідеру. На цій посаді його неодноразово критикували за трансляцію «зізнань» політичних опонентів, однак саме тоді він здобув репутацію ефективного адміністратора.
2004 року Лариджані став радником з питань безпеки аятоли Алі Хаменеї. Цей період заклав фундамент його подальшого впливу в системі національної безпеки.
Ядерні переговори та конфлікт з Ахмадінежадом
2005 року Лариджані балотувався на пост президента як кандидат від консервативного табору і посів шосте місце з 5,94 % голосів. Після перемоги Махмуда Ахмадінежада його призначили секретарем Верховної ради національної безпеки та головним переговорником з ядерної програми (15 серпня 2005 — 20 жовтня 2007). На цій посаді він змінив Хасана Рухані і намагався проводити більш прагматичну лінію, ніж радикальні заяви президента.
Відносини з Ахмадінежадом швидко зіпсувалися. Лариджані вважав за потрібне зберігати канали діалогу з Європою, тоді як президент демонстрував жорстку конфронтаційну риторику. 2007 року Лариджані подав у відставку; його замінив Саїд Джалілі. Цей епізод показав, що навіть у лавах консерваторів існували серйозні розбіжності щодо методів протистояння із Заходом.
Дванадцять років на чолі Меджлісу: рекорд і баланс
2008 року Лариджані обрали депутатом Меджлісу від Кума, а невдовзі — спікером парламенту. Він тричі переобирався (2009, 2012, 2016) і став найдовше служившим спікером за останні десятиліття — 12 років. Під його керівництвом парламент підтримав ядерну угоду JCPOA 2015 року, попри опір частини жорстких консерваторів. Лариджані вмів знаходити компроміси між фракціями «принципіалістів» і більш поміркованими силами.
Саме в цей період родина Лариджані досягла піку впливу. Брат Садек Лариджані очолював судову систему, інші брати займали високі посади в науці та політиці. ЗМІ називали їх «кеннеді Ірану». Сам Алі Лариджані залишався лояльним до системи Велаяте факих (правління ісламського правознавця), але критикував надмірне державне втручання в економіку і схилявся до моделі поступових реформ за прикладом Ден Сяопіна.
2020 року він завершив роботу в парламенті і повернувся до Ради доцільності (Expediency Council). 2021 та 2024 років його знову дискваліфікували з президентських перегонів через те, що одна з дочок проживала у США та мала британське громадянство.
Повернення на вершину: 2025 рік і нова криза
5 серпня 2025 року президент Масуд Пезешкіан призначив Лариджані секретарем Верховної ради національної безпеки вдруге. Призначення стало несподіванкою для багатьох спостерігачів: реформаторський президент обрав людину з глибокими зв’язками в силових структурах і близьку до Хаменеї. На цій посаді Лариджані координував ядерну стратегію, відносини з Росією та Китаєм, а також внутрішню безпеку.
Після короткої війни з Ізраїлем у червні 2025 року (так званої «дванадцятиденної війни») та подальших ударів по ядерних об’єктах Лариджані став ключовою фігурою в іранській зовнішній політиці. Він публічно заявляв, що Іран готовий розвивати ядерну зброю у разі прямого нападу, але водночас шукав непрямі канали для діалогу.
Придушення протестів та де-факто лідерство у 2026 році
Наприкінці 2025 — на початку 2026 року Іран охопили масові протести. Лариджані, спираючись на зв’язки з КВІР, відіграв центральну роль у їх придушенні. За різними оцінками, у січні 2026 року загинули від кількох тисяч до понад 30 тисяч людей. США запровадили проти нього персональні санкції, назвавши «ідеологом» жорстокого розгону.
28 лютого 2026 року під час перших ударів США та Ізраїлю по іранських цілях загинув аятола Алі Хаменеї. Ще до цього верховний лідер призначив Лариджані одним із головних осіб, відповідальних за прийняття рішень у кризовій ситуації. Після загибелі Хаменеї формальним верховним лідером став його син Моджтаба, однак реальне кермо країни опинилося в руках Лариджані. Він координував оборону, переговори з посередниками (зокрема через Оман та Москву) та спроби стабілізувати ситуацію всередині країни.
Трагічна загибель 17 березня 2026 року
17 березня 2026 року Алі Лариджані загинув у Тегерані внаслідок прицільного авіаудару ізраїльських військово-повітряних сил. Це сталося за неповні три тижні після смерті Хаменеї. Лариджані був найвищою посадовою особою, ліквідованою під час війни 2026 року. Іран підтвердив загибель, назвавши його «мучеником». Поховали Лариджані у святилищі Фатіми Масуме в Кумі.
Останні місяці життя Лариджані провів у постійній напрузі: він давав інтерв’ю західним ЗМІ, публікував повідомлення в соціальних мережах, застерігаючи президента США Дональда Трампа від подальшої ескалації, і водночас готував країну до затяжного конфлікту. Його загибель суттєво послабила іранське керівництво саме в момент, коли потрібна була координація між різними силовими центрами.
Спадщина Алі Лариджані
Лариджані залишив по собі образ політика, який умів поєднувати лояльність до ісламської республіки з прагматичним підходом до управління. Він не був кліриком, але завдяки родинним зв’язкам і особистому авторитету став одним із найвпливовіших гравців системи. Його філософська освіта та аналітичний стиль мислення допомагали знаходити раціональні рішення навіть у найскладніших геополітичних умовах.
Сім’я Лариджані й надалі зберігає значний вплив у судовій системі, науці та політиці. Сам Алі Лариджані показав, що в іранській системі можливий простір для маневру навіть для тих, хто не належить до вищого духовенства. Його підтримка ядерної угоди 2015 року та спроби налагодити відносини з Китаєм (зокрема 25-річна стратегічна угода) демонструють прагнення до багатовекторної зовнішньої політики.
Цікаві факти про Алі Лариджані
- Народився в Іраку, але все життя вважав себе іранським націоналістом і одним із найяскравіших представників мазандеранської політичної еліти.
- Захистив докторську дисертацію з філософії математики Імануїла Канта та опублікував кілька книг про західних мислителів, залишаючись при цьому лояльним до теократичної системи.
- Сім’ю Лариджані західні ЗМІ неодноразово називали «кеннеді Ірану» через кількість братів та родичів на найвищих державних посадах.
- Найдовше в новітній історії Ірану обіймав посаду спікера парламенту — повних 12 років.
- Двічі призначався секретарем Верховної ради національної безпеки (2005–2007 та 2025–2026), що робить його унікальною фігурою в системі національної безпеки.
- Був дискваліфікований з президентських виборів 2021 та 2024 років через те, що одна з дочок проживала у США та мала британське громадянство.
- У 2025–2026 роках, за оцінками західних аналітиків, саме він став найбільш впливовою людиною в Ірані після смерті Хаменеї, хоча формально не обіймав посади верховного лідера.
Алі Лариджані прожив 67 років, з яких понад сорок віддав служінню ісламській республіці в найрізноманітніших іпостасях — від командира на фронті до головного стратега в часи найглибшої кризи. Його смерть стала черговим підтвердженням того, наскільки крихкою може бути навіть найміцніша на вигляд політична конструкція, коли на карту поставлено саме існування режиму.
Олексій Паламарчук