Пані Яна Матвійчук поставила риторичне питання: чи існує межа державного контролю, після якої він стає шкідливим? У реаліях воєнної України це питання потребує практичної відповіді, а не лише теорії.
Ідеальні моделі економіки та реальність
Ідеї Людвіга фон Мізеса та Фрідріха Гаєка про саморегульований ринок привабливі в теорії. Проте в чистому вигляді жодна країна їх не реалізувала. Британія часів промислової революції мала жорсткі торговельні обмеження та протекціонізм. Азійські тигри — Південна Корея, Тайвань і Сінгапур — зростали завдяки активній ролі держави, а не лише невидимій руці ринку. В ЄС панує сувора регуляція, а не laissez-faire.
Вільний ринок — це інтелектуальна конструкція. У реальному світі держава завжди встановлює правила. Свобода підприємця існує завдяки безпеці та правопорядку, які забезпечує держава. Межу контролю визначають суспільні інтереси та потреби безпеки, а не абстрактні моделі. Її фіксують закони, ухвалені парламентом.
Суспільний договір і боротьба з тінню
Протиставлення «економіки довіри» та «економіки контролю» виглядає риторично, але нечесно. Проблема часто в поведінці бізнесу, який ігнорує суспільний договір. Тіньова економіка в Україні сягає 30–40% ВВП. Це призводить до втрат трильйонів гривень податків щороку. У 2024 році детінізація ринку алкоголю дала бюджету додаткові 3,3 млрд грн — на 43,5% більше, ніж у 2021 році.
Якщо контроль ефективний і законний, додаткових обмежень не потрібно. Якщо ж він вибірковий, проблема в правозастосуванні, а не в нових законах. Скандинавські країни поєднують високі податки, сильний контроль і конкурентний бізнес завдяки якісним інституціям. Україна має йти тим самим шляхом: забезпечувати рівні, прозорі правила для всіх. Зайву бюрократію скорочувати, суперечності усувати, а тиск на чесний бізнес зупиняти.
